Я НЕ ХОЧУ ПОМИРАТИ НАРКОМАНОМ!
Дуже страшно відчувати, що заживо помираєш. Я пережив цей жахливий стан у розквіті літ. У свої 24 роки опинився в біді, відчепитися від якої сил не було… Втім, почалося все набагато раніше – ще у дитинстві. Над нашою сім’єю ніби тяжіло якесь прокляття: тато, хоч і був комуністом, навіть якимось партійним функціонером на заводі, часто пив, удома постійно були скандали; моя півторарічна сестричка перевернула на себе відро з окропом й померла від опіків; пізніше, після батькового удару ногою в живіт, поїздивши з мамою по лікарнях, помер мій старший...
СВІТАНОК НАСТАЄ ЗАВЖДИ
Мій шлях до Бога розпочався, мабуть, тоді, коли, повторюючи за бабусею «Отче наш», вивчила цю молитву напам’ять. Тоді мені було п’ять років. На жаль, бабуся невдовзі померла. Але в мене залишилася подарована нею гарна книжечка з кольоровими картинками – Біблія для дітей. Як тільки я пішла у перший клас і навчилася читати, то частенько поринала в захоплюючий світ тих дивних оповідей, де постійно був незримо присутній Хтось дуже сильний, Який захищає і любить, – Бог. Вникаючи своїм дитячим розумом у написане, завжди відчувала, що Той Самий...
БОГ ЗМІНИВ МІЙ ПЛАЧ НА ПІСНЮ
Інколи перед очима зринають картинки з дитинства. Сестра Віта, трохи старша від мене, рубає дрова. Руки, закляклі від холоду, ледве тримають важку сокиру, полінця ковзають по заледенілій дровітні. Віта хукає на мокрі скоцюрблені пальці й ледь не плаче. Я тим часом підбираю розрубані дровини й складаю, щоб віднести до хати. Тут підходить сусід, бере з рук сестри сокиру – і дуже швидко з’являється ціла гірка наколотих дров. Ми радіємо. Та ще треба розтопити в хаті, зварити щось поїсти. А піч розбита, тяга погана, дрова сирі, диму повна хата… Майже...
СОН ОДНОГО ШКОЛЯРА
Крізь дрімоту, в стані неміцного сну, я опинився в якійсь незнайомій дивній кімнаті. Там не було видно певних обрисів, крім однієї стіни, закладеної маленькими скриньками для облікових карток. Це було схоже на ящички в бібліотеці, в яких зазвичай розміщують у алфавітному порядку систематизовані списки авторів або тем. Але на тих архівних шухлядках, що я побачив і які займали всю стіну від підлоги до стелі та зліва направо, скільки було видно оком, я зауважив зовсім не бібліографічні написи. Перший, який потрапив мені на очі, коли я підійшов ближче до...
ПОМІЖ ЖИТТЯМ І СМЕРТЮ
Щоб відчути значимість життя, іноді, на жаль, треба побувати при смерті. Ми часто не цінуємо цей надзвичайний, винятковий, дивовижний Божий дар. Бездумно марнуємо дорогоцінні миттєвості. Шкідливими звичками губимо здоров’я. Руйнуємо душі заздрістю і злістю. І, буває, лише після страшного падіння на саме дно усвідомлюємо, чого насправді вартує життя. Тоді нас охоплює невимовна жага і бажання врятуватися, вижити, і ми хапаємось за соломинку... Саме так сталося в житті 42-річної Євгенії Олейнікової, мешканки м.Гребінка Полтавської області. Євгенія Олейнікова:...
З ЧОЛОВІКОМ – ОДНЕ ЦІЛЕ
Хоч мені вже 50 і я маю дорослих синів, невістку (яка мені за дочку) та двох онуків, однак поважний вік і статус не заважають залишатись у душі дитиною. Якась невгамовна радість у моєму нутрі не дає занепадати духом, навіть коли життєві негаразди завдають смутку. Майже всі оточуючі сприймають мене як невиправну оптимістку, що легко йде життям, не переймаючись ніякими проблемами. Та в цьому є лише доля правди. Веселу вдачу я успадкувала, мабуть, від мами, від неї й навчилась з позитивом сприймати навколишній світ. З самого дитинства я була непосидючою, допитливою,...
КОГО КАРАВ, ТЕПЕР ДАЮ НАДIЮ
Колись, ще будучи співробітником карного розшуку, я думав, що виконую велику місію очищення суспільства від негідників, які заважають жити нормальним людям. Контингент, з яким доводилось мати справу, за людей не вважав. Сам я вийшов з інтелігенції, з родини комуністів-атеїстів, де більшість (вчителі і лікарі) досягли високих звань і посад. Природно, що в такій сім’ї про Божественне начало людини мови бути не могло, всі свято вірили Дарвіну. Метаморфози у свідомості моїх рідних і близьких почали відбуватися завдяки... нещастю. Важка хвороба зненацька...
ОСТАННЯ ЦИГАРКА
Павло Гречковий, почувши, що Іван Вуйган уже не піднімається з ліжка, вирішив завтра же провідати хрещеного батька. – Авжеж, зайди, – зраділа мати. – Бо хтозна, коли ти тепер приїдеш. А він, схоже, вже намірився за Настею… Дружина Вуйгана померла років три тому. Матка Настя (хрещену матір чи дружину хрещеного батька у них називають «маткою») за півроку до смерті, хоч зрідка й поохувала, проте ще піджартовувала над Павлом – що він такий молодий і у віру подався. У селі була церква, але Іван і Настя Вуйгани, здається, туди ніколи – ні...
САН САНЫЧ
В прошлом он вор. Долгие годы заключения. 20 лет в бегах. Ампутация ноги. Казалось бы, все. Никому не нужен. Жизнь закончилась. Но нет. Сегодня этот 63-летний мужчина служит Господу. «Совсем недавно мне сказали, что есть Тот, Который меня очень любит. Я не поверил. Cчитал, что такого отщепенца, как я, невозможно простить и полюбить. Я ошибался…» Александр Дуда родился в Луганске. Рос безотцовщиной, его и сестру воспитывала мама с бабушкой. В детский сад Саша не ходил – экономили на всем, потому что в семье хронически не хватало денег. Из-за этого...
ПЕРЕОЦІНКА ЦІННОСТЕЙ
Батьки піклуються про своїх дітей, якими б дорослими і самостійними вони не були, – кожної миті готові прийти на поміч, задовольнити їхні потреби, підтримати і захистити. Але так буває не завжди. Я, наприклад, виріс у зовсім іншій атмосфері. Свого тата майже не пам’ятаю. Через п’янку та постійні скандали мама розлучилася з ним, коли мені ледь виповнилося три роки. А чоловік, з яким вона згодом зійшлася, виявився ще гіршим. Теж добряче випивав, до того ж мав кепський характер. Мені важко було називати цю людину татом, бо ніколи не відчував себе...
У МЕНЯ ЕСТЬ ДОЧКА!
Нарешті сталося те, про що ми з дружиною мріяли кілька років (особливо дружина), а останні місяці з нетерпінням очікували: вчора з’явилася на світ наша донечка, Аріела. Це сталося попри вирок лікарів, що дружина вже не зможе завагітнити, і всупереч страшній хворобі (рак шийки матки), котру у Лізи діагностували вже під час вагітності. Медики наполягали на необхідності зробити аборт. Завідуюча поліклінікою взагалі поставила мене перед вибором: або дружина, або дитина. Вперше в житті я опинився у такій ситуації, коли справді не розумів, як поступати –...
ДУЖЕ ХОТІЛОСЯ ЖИТИ
Не думаю, що таким народився, але ріс я мовчкуватим, сором’язливим, відлюдкуватим. Можливо, тому, що мої батьки жили у чварах та розборках, на мене їм через випивку часу не вистачало. А можливо, я просто не знаходив тих, з ким мені було б цікаво спілкуватися. Так чи інакше, у мене змалечку проявлялося якесь дивне бажання комусь дошкулити. Навіть найближчим. Наприклад, коли моя бабка, до якої мене відправив тато після розлучення з мамою (мені тоді було п’ять років), молилася, стоячи навколішках перед іконою, то я в цей час навмисне стукав тяжкою (старовинною,...
БЕЗ РОЖДЕСТВА НЕТ СПАСИТЕЛЯ
Мои детство и юность прошли в Советском Союзе. Молодежь уже не знает, что собой представляла это страна, а люди постарше помнят, некоторые даже ностальгируют по тому времени и образу жизни. Мы с братом росли в благополучной семье, хотя и со скромными доходами. Родители старались нам привить тягу к знаниям и учили поступать по совести. В большом индустриальном Кузбасском городе, где мы жили, церквей не было. Полумиллионное население проводило свой досуг кто в кинотеатре, кто на природе, кто в кафе. (В каждом застолье водка была основным увеселительным...
«РАЗ, ДВА – І ВИБИВСЯ В ЛЮДИ!..»
Моє дитинство мало чим відрізнялося від тисяч інших школярів радянської школи, якби не каліцтво, що отримав у шестирічному віці. Ходили якось зі старшим братом жати кукурудзу, і він, граючись, ненароком зачепив моє око кінчиком серпа. Рятували мені зір цілий рік, в районній, обласній лікарнях та навіть в Інституті очних захворювань ім. В.П. Філатова (в Одесі). Хоч око спасли, проте дефект залишився. Дитячі роки запам’яталися ще тим, як тато через раз приходив з роботи напідпитку і влаштовував дебош. Ми його завжди боялися. Мама часто спала по сусідах....
ЗНАЙШЛА В МАКУЛАТУРІ
У понеділок вранці на робочому телефоні я прочитала sms досить моторошного змісту: «Я не хочу жити. В душі – біль. Немає сили терпіти. Мені дуже страшно, я хочу покінчити з життям. Ваш телефон я знайшла у християнській газеті. Прошу вас: моліться за мене! Маша. Житомир.» Повідомлення було надіслане ще в неділю. Мене приголомшила думка, що за цей час могло статися непоправне. Швидко натиснула кнопку виклику. Поки лунав незугарний рингтон, моя уява малювала страшну картину. Боялася, що хтось візьме телефон і скаже, що Марії вже немає… Але на виклик...
БРАКИ СОВЕРШАЮТСЯ НА НЕБЕСАХ
История Сергея Антипьева и Юлии Ворониной, соединение их абсолютно разных судеб в одну – еще одно яркое подтверждение тому, что браки совершаются на небесах. Несмотря на то, что их разделяли тысячи километров, государственные границы, полярные жизненные уклады, разные социальные статусы, они нашли друг друга, стали одним целым и обрели счастье. Воистину Господь благ и Его пути неисповедимы. Сергей: Когда мне было шесть лет, отец с мамой развелись. Но и без папы я рос примерным мальчиком, всегда хотел порадовать маму отличными оценками и образцовым...
ЛИСТИ З НЕВОЛІ
У минулому номері газети була надрукована стаття Ростислава Білосевича «З місць довічного ув’язнення». Вона викликала чималий інтерес читацької аудиторії. Редакція та автор отримали багато відгуків. Тож продовжуємо знайомити небайдужих людей з тим, як з Божою допомогою можна змінюватися на краще навіть за тюремними мурами. За п’ять років служіння в’язням та листування з ними Ростислав Михайлович отримав сотні листів з неволі, від тих, хто у своїй більшості, мабуть, уже ніколи не побачить світ інакше, як через ґрати. Цей добрий самарянин...
"СХОВАЙ НОЖІ!.. ЧОГО ЧЕКАЄШ?"
Того пізнього осіннього вечора у моїй душі, як і в кожному кутку нашого спорожнілого дому, панував морок. Від суцільної темряви в домі (в селі у ті роки відключали електроенергію) рятувала свічка... Але й вона вже догорала. Я дивилась на її тремтливий вогник і розмірковувала, як жити далі. Нібито все, що робила, робила правильно. Вийшла заміж, народила двох синів, тяжко працювала на фермі, щоб викупити дім, чимало надбала до нього. Здавалось би, живи й радій. Але втішатися було нічим. Наш з Олексієм шлюб вже від початку не був щасливим. Але попервах чоловік...
КРIЗЬ ЗАВIСУ ПIТЬМИ
Cвітанок мого життя був ясним і райдужним. Тато з мамою працювали на керівних посадах, отож вдома було все, чого душа забажає. Радість від матеріальних статків затьмарювало єдине – брак часу у батьків на нас, дітей. Можливо, саме через це я змалечку робив лише так, як мені хотілося. У п’ять років сам собі ходив на річку, в десять почав покурювати, у п’ятнадцять – «прижився» в знайомої дівчини з сусідньої області на правах «зятя на вихідні». Коли батьки вже намагалися мене приструнювати, я так затято відстоював свою свободу, що їм доводилося...
НЕ БОЮСЯ ЗАВТРАШНЬОГО ДНЯ
З дитинства (а зараз мені вже 67) знала, що в Бога вірю. Моя бабуся мала багато книжок релігійного змісту, я любила їх читати. А також ще малою казала «Отче наш», щонеділі з дорослими ходила до церкви на службу. Це було звично, адже так у моєму рідному Селятині на буковинській Гуцульщині вірили, мабуть, усі. Крім того, наше обійстя межувало з церковним подвір’ям, і я практично виросла на ньому. У нас дома нерідко бував священик – батьки на свята його завжди частували. З-поміж інших наша родина особливо не виділялася: середнього достатку, в домі панував...
ДВІЧІ НАРОДЖЕНИЙ
Моє життя – яскраве свідчення Божого довготерпіння і Його великої милості. Оглядаючись назад, не перестаю дивуватись та захоплюватись безмежною любов’ю Творця навіть до мене, такого безпутного і розгнузданого... Можливо, почалось все з того, що у мої сім років померла наша мама. І ми зі старшим братом залишились практично самі – батько працював водієм і тижнями не бував дома. Нами опікувалась бабуся, яка жила в іншому районі Тернополя. Звісно, їй справитись з двома хлопчиськами було важко. Пам’ятаю, часто врозумляла нас, просила бути чемними....
ДЗВОНИ ДЛЯ ЖИВИХ
Петро Славчук лежить спиною до входу, коли я, тупнувши для годиться в сінцях, прочиняю хатні двері. – Поверни мене, Олю, до вікна, бо скоро дзвонитимуть. Та й бік цей уже залежав. – Доброго дня, Петре! Це я тут… – А-а… То ти, Дмитре? Поклич-но Ольгу – хай допоможе мені! Вона десь на городі. Я пропоную Петрові свою поміч, і він погоджується, щоб я перевернув його на інший бік. – От спасибі тобі, – дякує Петро, коли, підмостивши йому під спину другу подушку, сідаю навпроти, під вікном. – Знаєш, уже відлежав бік, аж пече, а вона все...
"НЕ ЗНАЮ,ЩО МАЛО БИ СТАТИСЯ..."
У Бога багато різних доріг, якими Він виводить людей на шлях спасіння. Деякі щасливці приходять до Христа через інтелектуальні пошуки істини, але переважна більшість – через безвихідь та відчай, спричинені хворобами, самотністю, залежністю від наркотиків-алкоголю чи іншою життєвою скрутою. У когось ці мотиви сплітаються в один вузол, який розв’язати під силу тільки Богові. А нерідко буває, що Спасителя в Христі знаходять, лише переживши якусь особисту трагедію – найчастіше несподівану смерть рідної чи дуже близької людини. Мені випала саме...
З ДИТИНСТВА ПОКЛИКАНИЙ БОГОМ (Продовження)
Він змінив хід української історії «Андрей Шептицький сформував справді Українську греко-католицьку україномовну Церкву, яка стала національною духовною скарбницею українського народу. Цією Церквою, при цій Церкві та безпосередньо в середовищі цієї Церкви виховалося нове покоління українців, які поставили питання про відновлення Української Самостійної Соборної Держави…» (Михайло Косів) Як шкода, що ми здебільшого не знаємо ні власного родоводу, ні історії свого народу, тим більше – історії Церкви! Наскільки б іншим було наше життя,...
ПРОКЛЯТИЯ РАЗРУШЕНЫ
Многим известно, что люди, не исполняющие Божий закон, подпадают под проклятие. Господь обрекает таковых на страдания, горе и лишения. Виновники выходят из-под Его спасительного покрова и таким образом лишаются благословений. Причем наши преступления влекут за собой проклятия на несколько поколений вперед: «Бог – ревнитель, за вину отцов наказывающий детей до третьего и четвертого рода, ненавидящих Меня» (Второзаконие 5:9). Но каждого грешника, раскаявшегося в своих беззакониях, какими бы большими они ни были, Небесный Отец всегда готов принять...
СВОЇМ ЖИТТЯМ ЗАСВІДЧУЮ
Відоме українське прислів’я «Як тривога, то до Бога» відображає відношення більшості людей до нашого Творця. Адже, як правило, до Господа звертаються тоді, коли всі інші джерела допомоги вже вичерпані. На жаль, так було і зі мною. Сподіваючись на власні сили, чекаючи порятунку від людей, я дійшов межі, звідки, здавалось, не повертаються. Але Бог помилував мене і подарував те, на що я ніколи не сподівався. Дякую Йому за доброту, прощення і любов. Моє рідне місто – Умань. Там я народився і виріс. Незважаючи на те, що мої батьки були простими...
З ДИТИНСТВА ПОКЛИКАНИЙ БОГОМ
До 150-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького 29 липня 1865 у сім’ї графа Івана Шептицького та його дружини графині Софії Шептицької у Прилбичах Яворівського повіту, що на Львівщині, народився син, якого через кілька днів охрестили і назвали Романом. Графи Шептицькі мали власний будинок у Прилбичах. Рідний дім дихав історією родинних пам’яток, з яких кожна, навіть найдрібніша, говорила про минуле Шептицьких, про їхні життя і працю. Двір із своєю службою і недалеке село не були собі взаємно чужі, а становили одну велику родину. Батько...
ОБРЕЛА САМОЕ ЦЕННОЕ
Это свидетельство я посвящаю моему Господу и Спасителю Иисусу Христу. Он всегда рядом со мной. В трудные периоды моей жизни, состоящей из одной сплошной боли, меня хранила Его рука. Он провёл меня через то, через что сама никогда бы не прошла. Родилась я в начале семидесятых в маленькой деревне Витебской области (Беларусь). В трехлетнем возрасте заболела. Приговор врачей был категоричен: никогда не будет ходить. Помню заплаканное лицо своей мамы. В больнице, сидя у неё на коленях и вытирая своими маленькими ручками ей глаза, из которых потоками струились...
ИЗ ПОДВАЛОВ – К ВЕРШИНАМ
Пастора Геннадия Мохненко в христианском мире знают многие. Впрочем, известен он не только среди христиан. Далекие от религии люди пишут о нем в СМИ, снимают документальные фильмы, приглашают его на теле- и радиопередачи, причем не только в Украине. Возглавляя «Церковь Добрых Перемен» в Мариуполе, он, отец более 30 приемных детей, является организатором реабилитационных центров для взрослых, инициатором акции национального усыновления «Ты будешь найден!», основателем детских семейных домов при благотворительном фонде «Пилигрим»,...
ОБИДА МЕНЯ УБИВАЛА...
Рассказывать всему миру подробности о личных горестях как-то не принято. Поэтому раньше я, наверное, постеснялась бы открывать свою жизнь перед людьми. Но, благодаря Богу, теперь смотрю на себя, на окружающий мир по-другому и могу поделиться своим свидетельством. Знаю: многие переживают то же угнетающее чувство подавленности, от которого долгие годы страдала я. К счастью, моя душа исцелилась, и я поняла, что беды, из-за которых мучилась, были необходимы для моего прозрения. Надеюсь, мой рассказ кому-нибудь поможет обрести свободу и радость бытия. Я уже...
ЗА ПОКЛИКОМ СЕРЦЯ
Телевізор, з багатьох причин, я дивлюсь досить рідко. Але трансляцію «Голосу країни» цьогоріч по можливості старалась не пропускати – вболівала за донеччанина Антона Копитіна. Імпонувала його відкритість, щира посмішка, приємно дивувала гарна українська мова, якої він не цурався. А ще... якісь незначні дрібнички в його поведінці наштовхували на відчуття, що цей чоловік із сяючим поглядом і гарним голосом – віруючий. Тож коли в фіналі передачі Тіна Кароль подарувала Антону квартиру, моє серце заполонила неймовірна радість (від щастя навіть...
ЖИЗНЬ – КАК ОНА ЕСТЬ
«Глас мой к Богу, и я буду взывать; глас мой к Богу, и Он услышит меня. В день скорби моей ищу Господа…» Когда читаю в Библии эти слова, кажется, что они – обо мне. Всегда вспоминается прошлое, когда я, молодая, здоровая женщина, внезапно оказавшись на волосок от смерти, отчаянно нуждалась в сверхъестественной помощи кого-то всемогущего. Тогда, прямо на операционном столе, впервые от всего сердца воззвала к Богу – просила, чтобы Он сохранил мне жизнь. Все мое естество вопияло к Нему. Никогда раньше не обращалась к небесам с такой верой и упованием....
І В СИВИНІ ВОНИ БУДУТЬ ЦВІСТИ…
Набираючи домашній номер Валентини Лясникової, трохи побоювався: а раптом замість неї відповість хтось інший? Адже минуло вже понад два роки, як ми востаннє з нею спілкувалися. За цей час стільки змін відбулося і в житті країни, і в житті окремих людей! А їй ще тоді було 82… ДЗВІНОК-ПРИВІТАННЯ ДО «БАБУСІ» – Слава нашому Господу! Воістину воскрес! – пролунало зі слухавки у відповідь на моє великоднє «Христос воскрес!» – Впізнаю-впізнаю… Це був її голос – все такий же бадьорий і, здавалось, навіть веселий. Від серця відлягло,...
«Я ЗНАЮ, КТО НАМ ПОМОЖЕТ…»
Всем известно, что жизнь человека может измениться в мгновение ока. Только, как правило, в худшую сторону, к сожалению. Ну, разве что какое-то сказочное богатство свалится на голову или принц на белом коне замуж возьмет. Тогда, вероятно, враз можно стать обладательницей счастья. Но поскольку в моей исковерканной, поломанной судьбе не было ни малейших предпосылок к тому или другому, то и надеяться мне было совершенно не на что. И все же… Но по порядку. Родилась я и выросла в обычной советской семье. Как и большинство моих ровесников, воспитывали...
ХОЧЕШЬ БЫТЬ СЧАСТЛИВЫМ – БУДЬ ИМ…
Сергей Сапоненко – поэт, член Союза белорусских писателей и Международного союза писателей, член редколлегии Международной ассоциации авторов и публицистов (APIA) со штаб-квартирой в Лондоне. Он ищет новых авторов, отбирает работы для газеты, которую издает ассоциация. Сборники стихотворений Сергея Сапоненко (их семь) изданы во Франции, Нидерландах, Германии, Великобритании, Беларуси, Украине. На его тексты написаны песни. Его сайт (www. saponenko. com) посещают тысячи людей. Жизнь Сергея Сапоненко, 48-летнего белорусского поэта, родившегося с тяжелой...
ДЕНЬ РІЗДВЯНИХ ПОДАРУНКІВ
Нехай кажуть, що народження Христа не могло бути взимку, тому що в цю пору не пасуть худобу. Нехай кажуть, що всі події з пастухами, описані в Євангелії, відбулися не вночі, а вдень, тому що нічні сторожі могли бути вільні тільки в цей час, коли основні пастухи пішли зі стадами в поле. Нехай люди святкують Різдво в різні дні і точний рік народження Ісуса Христа залишається невідомим. У мене все-таки є причини вірити в появу Божественного Немовляти. Одного різдвяного вечора, майже сім років тому, я сиділа в дерев`яному кріслі неопалюваного кінотеатру і спостерігала...
УПІЙМАНИЙ СЛОВОМ ІСТИНИ (ЗАКІНЧЕННЯ)
Михайлові Ярівському, радянському студенту столичного університету, напевно, ще пам’яталося те товстезне Євангеліє з твердими, наче з фанери, палітурками, яким зачитувався дід Пилип і яке зачаровувало Михайла в дитинстві кучерявими прописними літерами та бородатими святими на малюнках. Тому й спитав викладача з наукового атеїзму про «справжню Біблію». Так чи інакше, але, вочевидь, його цікавість не була випадковою. Про Біблію він чув давно, ще в дитинстві. Серед однолітків і серед старших ходили розмови, що читати її не можна: хто прочитає...
БОЙОВИЙ ТОВАРИШ, ЯКИЙ УЗЯВ НА СЕБЕ КУЛЮ, ЩО ПРИЗНАЧАЛАСЯ ТОБІ
Те, що відбувається на сході нашої країни, офіційно називають АТО, але фактично там іде справжня війна. Гинуть молоді хлопці. Юнаки, які ще вчора навчалися в інституті, сьогодні вже з автоматами в руках захищають свою країну від ворога. І перед ними є лише два варіанти: або вижити, або померти. Все. Більше нічого не існує. Під кулями життя набуває зовсім іншого смислу, цінності міняються миттєво і кардинально. Ми звикли, що від раку, СНІДу, алкоголю щодня помирають люди. Тож у суспільстві це не викликає особливого резонансу. А тут щось раптом звалилось...
УПІЙМАНИЙ СЛОВОМ ІСТИНИ (ПОЧАТОК)
Михайло Ярівський прийшов до Бога вже у зрілому віці, коли йому було за сорок. При цьому він якось сказав своєму товаришеві, котрого цікавило, що змусило однокашника «піти у віру»: «Я був упійманий Богом давно, тільки не знав про це…» Коли той здивовано і нерозуміюче звів брови, Михайло додав: «Пам’ятаєш, на першому занятті в університеті нам дали писати твір на тему: «Спочатку було Слово»? Так-от Бог мене впіймав Словом…» Звісна річ, Михайло насамперед говорив про Євангеліє, яке після першого ж читання справило на нього...
ЯВЛЕНИЕ ХРИСТА
Я росла в неверующей семье, под лозунгом: «Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство». Первый раз попала в церковь в пятилетнем возрасте. Запомнился лишь полумрак малолюдного помещения. Никакого впечатления служба на меня не произвела и, устав стоять, я громко спросила: «Мама, а почему здесь так скучно?» Больше мама в церковь не ходила. Правда, все церковные праздники она знала и всегда в эти дни пекла пироги. Папа не отличался особой религиозностью. Хотя он любил церковные песнопения и мальчиком даже пел в церковном хоре, это не...
MEMENTO MORI
Я хорошо помню свою первую встречу со смертью. Машина «скорой помощи» у подъезда, сдержанные перешептывания взрослых о дяде Леше со второго этажа, который «совсем плох»; нас, детей, просили не шуметь под окнами его квартиры. Напряженное ожидание чего-то, для меня непонятного, но важного и неотвратимого... Потом похороны: траурные венки, заплаканные женщины и странный желтый человек в узком гробу. Все это было как будто другой реальностью, страшным и очень интересным фильмом, который щекотал нервы и возбуждал воображение. Люди тихо переговаривались,...
БОЖЕ ПРОВИДIННЯ
Народився я і зростав у звичайній християнській сім’ї. З дитинства батьки прищеплювали мені любов до Бога, людей, молитви, церкви. Щонеділі і на релігійні свята всією родиною ходили до Божого храму. Навіть коли подорослішав і вже навчався у школі, не перестав відвідувати богослужіння. На анкетні запитання про віру в Бога я завжди відповідав ствердно. За таку відверту і нехарактерну для дітей радянських часів позицію вчителі передрікали мені непривабливу перспективу. Вони погрожували зробити так, щоб я не зміг вступити до інституту і назавжди...
ДОПОМОГА АНГЕЛІВ
Коли мені було років чотирнадцять, ми всією сім’єю (тато, мама й два моїх молодших брати) влітку подорожували на машині до Прибалтики. Батько деякий час там працював, і ми поїхали в гості до його товаришів. Мандрівка була тривалою (десь близько місяця), насиченою враженнями від цікавих музеїв, визначних місць (відвідали навіть Хатинь, оскільки їхали туди через Білорусію), прогулянками по столичних містах незвичного, майже західного, типу (Рига, Вільнюс, Таллінн). Яскравими враженнями тоді наповнилися через край. Та через призму минулих літ все те згадується...
ХОТІЛОСЬ ОБІЙНЯТИ ВЕСЬ СВІТ
В чому полягає сенс життя? Що таке щастя? Яка вона, справжня любов? Ці та подібні запитання турбували мене з дитинства. Те, що я бачила у своєму оточенні, складалось із традиційного: дім, робота, діти – все по колу. Мені ж у цій повсякденній круговерті чогось вкрай не вистачало – якогось незвіданого смаку життя. Не розуміла, в чому він і як його відчути. Бачила, що багатьох людей робить щасливими те, що вони досягають своєї мети. Але таке відчуття задоволення здавалось мені якимсь обмеженим та тимчасовим. А я про щастя змалечку мріяла як про щось безкінечне...
ДІМ, НАПОВНЕНИЙ ГОСПОДОМ
«І хто прийме таку дитину одну в Моє Ім’я, той приймає Мене…» – сказав Ісус Христос. У домівці Руслана й Арчани Ткачуків сьогодні прийнятих дітей кільканадцять. І це ще далеко не всі, кого вони протягом останніх десяти літ прийняли в Ім’я Господа. – Нас тут десять – Катя, Віка, Діана, Богдан, Богданчик, Альона, Сніжана, Ізабелла, Юля, Франческа, – навперебій називали себе діти, і я ледве встигав записувати їхні імена. Що цікаво: хоча в такому знайомстві трохи бракувало злагодженості, всі говорили по старшинству. В цьому «хорі»...
ДЕ ЛЮДИНА СТАВИТЬ КРАПКУ...
ПРО СМЕРТЬ І ВІЧНІСТЬ – Пишуть, і пишуть, і пишуть… Детально, дрібним почерком, з обох сторін аркуша, – розповідає Ростислав Михайлович, тримаючи в руках стос листів. – Декому напишу, а вони вже наступного дня відповідають. Я попередив, щоб не чекали негайної відповіді, бо ж я не можу лише сидіти і писати листи. Але вони чекають. Пан Ростислав, колишній викладач Львівського політехнічного університету, на пенсії. За своє життя написав майже п’ятдесят наукових праць і у співавторстві з колегами підручник з теоретичної механіки. Тепер він...
ОТ БЕЗЫСХОДНОСТИ – К БОГУ
Как начнется, так дальше и поведется, говорят в народе. Горький смысл этой поговорки я испытывала на себе много лет. Мое детство и юность нельзя назвать беззаботными. Отец пил и маму сильно обижал. Поэтому, когда родилась моя младшая сестренка, мама от него навсегда ушла. А через три года она после трагической смерти своей сестры-вдовы усыновила шестилетнего племянника. Конечно, мама очень старалась, чтобы трое ее маленьких детей ни в чем не нуждались. Но всем нам было нелегко. Приятные воспоминания о том времени связаны с мамиными родителями и братьями....
ЯК ТРИВОГА, ТО ДО БОГА
Батьків, як то кажуть, не вибирають, тож мені з ними просто пощастило. Їхня дбайлива турбота, палке прагнення вивести нас, шістьох дітей, в люди заклали той міцний фундамент, на якому досі будую своє життя. Згадуючи дитинство, завжди поринаю в атмосферу злагоди, взаєморозуміння, любові. Матері якось вдавалось створити затишок, навіть незважаючи на те, що ми постійно переїжджали з місця на місце, адже батько був військовим лікарем. Жили в Західній Німеччині, Бурятії, на Далекому Сході. Якраз там 1984 року я і народився, найменшенький. Мама, хоч і мала...
СКВОЗЬ МРАК К СВЕТУ
Возвращаясь воспоминаниями в свое детство и юность (сейчас мне 45 лет) и проводя параллели с современностью, вижу, что с тех пор в Донецке, где я родился, вырос и прожил большую часть жизни мало что изменилось. Такие же неблагоприятные социальные условия и такие же проблемы. Первый муж моей мамы погиб в шахте. Оставшись с двумя детьми, она еще раз попытала счастья. Во втором браке родила меня. Мой отец хоть и был коммунистом, но высокой моральностью не отличался: злоупотреблял алкоголем, гулял, выносил из дома деньги. Со временем он совсем спился, и...
ВСУПЕРЕЧ БЕЗНАДІЙНИМ ПРОГНОЗАМ
Народилася я в селі Перепільчинці Вінницької області 1952 року. Мої мама і бабка були віруючими, тож я змалечку ходила з ними на зібрання. Батько хоч і не визнавав Бога відкрито, але налаштованим проти церкви не був. Коли мені виповнилось дванадцять років, від раку померла мама. Нас п’ятеро залишилося напівсиротами: старшому братові було вісімнадцять, а найменшому – сім. Щоб дати нам раду, тато одружився вдруге. Ми переїхали в інше село. Та попри очікування сім’я не складалась, тому згодом батько розлучився. Одне слово, моє дитинство було нелегким:...
ВСЕ ПОСЛАНО МНОЮ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДУШІ ТВОЄЇ
Жодна людина не знає свого майбутнього. Але всі ми, здебільшого, віримо у краще… Десь років із тридцять тому у моїй лівій руці з’явилися перші симптоми недуги. Думала, що то наслідок гнійного фурункула, який щойно вилікувала, тож на легкий дискомфорт і не зважала. Та з часом болісна точка з макове зерня виросла до розмірів горошини, згодом почала нагадувати квасолю, а потім і горіх. Але я не відчувала ніякої, за термінологією мого хірурга, «онкостурбованості» і до лікарів не зверталася. Вела звичний спосіб життя здорової людини. Лише не могла...
МОЄ НАЙВАЖЛИВІШЕ РІШЕННЯ
За більш як двадцять років перебування в церкві чула багато розповідей різних людей про їхні змінені долі. З тими, хто приходить до Бога в обтяжливих, проблемних ситуаціях, стаються видимі яскраві перетворення. Описані ними життєві повороти, що підтверджуються реальними фактами, справляють надзвичайне враження. Коли чую свідчення людей, яких Господь звільнив від наркотичної чи алкогольної залежності, зцілив від смертельної недуги або врятував від морального занепаду в тюремних стінах, то не перестаю захоплюватися Його безмежною любов’ю, довготерпінням,...
СМЕРТИ ВОПРЕКИ
Николаю Васильевичу Нестерко, полковнику в отставке, исполнилось 75 лет. 15 из них он не ходит – нет обеих ног. Это последствие сердечно-сосудистого заболевания, осложнившегося некрозом и гангреной. Но этот сильный Божьим Духом человек не унывает и является примером для всех нас. Благодаря интернету, он имеет возможность слушать проповеди, духовную музыку и песнопение, активно общаться в соцсетях. Он не только знает Библию, но и следует ей. Сердце Николая Васильевича всегда наполнено любовью, состраданием и ободрением. Откуда берут начало истоки...
НЕВОЗМОЖНОЕ – ВОЗМОЖНО!
Недавно мне позвонил знакомый священнослужитель и поведал об удивительном событии, состоявшемся в их церковной общине. Я была настолько воодушевлена восторженным рассказом пастора о великих Божьих делах, что захотела увидеть и услышать, что же такое необычное там произошло. Набрала в You Tube «Перша всеукраїнська конференція жіночого тюремного служіння» и, не отрываясь, смотрела полуторачасовую запись. Видео и впрямь впечатляющее. Главными его героинями были девять с виду обычных женщин. Хорошо, даже стильно одетые, ухоженные (с маникюром и...
КРАСА НЕБЕС ЗІЙШЛА НА ЗЕМЛЮ
В моєму дитинстві ніщо не віщувало біди. Ми з братом росли доглянутими, мама завжди підтримувала, допомагала, приділяла нам увагу. Вона була домогосподаркою. А батько, як і належить чоловікові, працював і забезпечував сім’ю. Мені ж подобалося вчитись, займатись боротьбою, футболом. Та досить швидко зрозумів, що таке буденне, «сіре» життя і навіть захоплення спортом авторитету серед ровесників не додають. В мої шкільні роки було модно мати бунтарську натуру, курити, пити, балуватись наркотиками, нецензурно висловлюватися. На таких хлопців...
ИСЦЕЛЕНА ОТ РАКА
Слово Божье имеет чрезвычайную важность для людей, борющихся за свое здоровье, ибо часто оно дает им единственную надежду. Я знаю, что умерла бы, не будь у меня Божьего Слова. Я прослушала много проповедей о вере, поставивших меня на ноги. Из Библии знала, что Иисус не хочет, чтобы Его дети болели, и что Он умер не только за наши грехи, но также за наши немощи. Я из тех людей, которые постоянно что-то делают. Мне нравится работать. Еще я всегда отличалась хорошим здоровьем. За время нашей совместной жизни мой муж Джон ни разу не видел меня больной в постели,...
НЕ СИЛОЮ, НЕ МІЦЦЮ, А ТІЛЬКИ БОЖИМ ДУХОМ
Про Івана Дідорака, жителя мальовничого села Кулішівка, що на Сокирянщині, дізнався від знайомої. Вона розказувала про цього мужнього чоловіка неймовірні речі: він постійно зайнятий, заснував мало не online-церкву, а через численних відвідувачів двері в його дім не зачиняються. Почуте зацікавило мене і викликало щире захоплення, адже Іван вже багато років не стає на ноги, через важку хворобу він прикутий до ліжка. А вже за кілька днів, слухаючи спогади та роздуми такої неординарної людини, дивився на нього і час від часу ловив себе на думці, що сприймаю...
ОН ПРЕОБРАЗИЛ МОЮ ЖИЗНЬ
В поисках Иисус Христос жив. Он воскрес из мертвых. Моя собственная жизнь и мои поступки тому доказательство. Подростком я стремился к счастью. Я хотел быть одной из самых счастливых личностей на свете. Еще я хотел, чтобы моя жизнь была наполнена смыслом. Я искал ответы на вопросы вроде: кто я такой, зачем появился на свет, какая судьба меня ожидает. И еще я хотел свободы. Это понятие не определяется возможностью идти куда угодно и делать что хочется. Свобода– это власть совершать именно то,...
Нік Вуйчич НАРОДЖЕНИЙ ДЛЯ БОЖОЇ СЛАВИ
Нік Вуйчич з дитинства був переконаний, що через свої фізичні вади ніколи не зможе навчатися в університеті, займатися спортом, словом, жити повноцінним життям. Сьогодні ж має дві вищі освіти – бухгалтерську та зі сфери фінансового планування. Він– президент благодійної організації і власник мотиваційної компанії «Attitude Is Altitude». Вміє грати у м’яч, гольф, стрибати з трампліна в басейн, пірнати, плавати, кататися на скейтборді, дошці для серфінгу, керувати моторним човном, рибалити. Він друкує зі швидкістю 43 слова за хвилину, малює і пише....
МАЮ ЩАСТЯ СЛУЖИТИ ГОСПОДУ
Впевнений, що саме в дитинстві закладаються основи дорослого життя. Принаймні, саме так сталося в мене. Народився в 1955 році на Тернопільщині в сім’ї колгоспників середнього достатку. В школі забіякою чи неформальним лідером не був, учився охоче, навчання закінчив на відмінно. Дві найважливіші риси характеру, що визначили моє майбуття, сформувалися під впливом батьків. Від мами успадкував любов до людей, доброту і терплячість. Це дуже згодилось, коли після закінчення медичного інституту працював педіатром. Дільниця нараховувала одинадцять сіл,...
ЕЩЕ ОДИН ШАНС
События, о которых хочу рассказать, произошли в 1998 году. На то время мои родители уже четыре года, как были верующими. В каждом письме из Сочи, где жили мама и папа, была настоятельная просьба обратиться к Богу. Но мы даже не хотели об том слышать, и однажды в письме крупно, на весь лист, я написала им: «ПЕРЕД СМЕРТЬЮ!» Но Бог всё видит. Наверное, Он подумал: «Неужели, чтобы придти ко Мне, тебе нужно увидеть смерть?!». И Он мне ее показал. Вечером я помогала детям с уроками, муж смотрел телевизор. Вдруг он сказал, что у него стынут ноги. Я предложила...
ЕСЛИ СУДНЫЙ ДЕНЬ СЕГОДНЯ
Вы пробовали когда-нибудь сосчитать свои волосы? Понимаю, вопрос нелепый. Наверное, никому не придет на ум делать то, что практически выполнить невозможно. А между тем, есть Тот, Кто знает точное количество волосков на наших головах – настолько мы для Него ценны. Наше поколение живет в неспокойное время. Ежедневно происходят катастрофы, разгораются военные конфликты, случаются землетрясения. Природные катаклизмы усугубляются экономическими кризисами. А любому здравомыслящему человеку так хочется стабильности и безопасности! Поэтому, выходя...
ВЕЛИКЕ ЩАСТЯ НАРОДИТИСЯ У СІМ’Ї ВІРУЮЧИХ
Польща, СРСР, незалежна Україна– держави, що змінювали одна одну в селі на Тернопільщині, де в 1938 році я з’явився на світ. Батько й мама були віруючими людьми, тому нас, дітей, змалечку привчали шанувати Бога, відвідувати церковні зібрання і читати Біблію. Але складалося так, що віру, яку мав з дитинства, багато років доводилось приховувати, адже комуністичний режим переслідував християн. Особливо прискіпувались до молодих. А я після закінчення школи вступив до технікуму, потім – до Львівського державного університету імені Івана Франка....
ЧУДОТВОРЕЦ МИЛОСТЬЮ БОЖЬЕЙ
Думаю, что многие слышали об Иоанне Кронштадтском. Хотя бы что-нибудь. Для меня же это имя более знакомо. Возможно, потому, что в молодости шесть лет жила в Ленинграде (ныне Санкт-Петербург). А город-порт Кронштадт, в котором 53 года священствовал этот пастырь, воспринимается как часть Северной Пальмиры. Поэтому имя легендарного чудотворца было там на слуху даже в советское время. Недавно случайно наткнувшись в интернете на опубликованные дневники святого, до глубины души была потрясена их содержанием. Не могло оставить равнодушной, не зацепить...
СМОТРИ ЧТО СДЕЛАЛ ГОСПОДЬ. БЛАГОСЛОВЕННАЯ СТАРОСТЬ
Наша сегодняшняя гостья Анна Васильевна Кожина – ходячий фейерверк радости, добрых дел и Божьей славы. Уникальный человек! Из нее так и брызжет неподдельный энтузиазм, позитив, оптимизм, счастье и вера в лучшее. Умудренная годами женщина с детской непосредственностью искренне удивляется всему, что Господь делает в ее жизни. Она по-настоящему благодарна Богу и всегда воздает Ему должное. – Не устаю восхищаться нашим любящим Богом! Его могуществом, милосердием, заботой и помощью в осуществлении всевозможных человеческих желаний. Прошло уже тринадцать...
ЗАПИСКИ ЗЕМНОГО СТРАННИКА
Написать о себе следовало бы давно. И не только потому, что об этом не раз просили друзья и знакомые, а главным образом ради того, чтобы воздать должную славу и благодарность источнику вдохновения и множественных благословений, из которого я черпаю силы для полноценной жизни. Невзирая на существенные проблемы со здоровьем, мои дни наполнены радостью, оптимизмом и конструктивным содержанием. А еще своим примером хочется подбодрить людей, у которых, возможно, как и у меня, сложились затруднительные обстоятельства. Уместить в газетной статье события,...
ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ ДО БОГА
Фундамент, на якому базується життя людини, без сумніву, закладається ще в її дитинстві. Попри всі негаразди, через які довелось пройти, мені у цьому плані таки поталанило. Мої батьки, незважаючи на те, що були освіченими, успішними і доволі впливовими, дотримувались консервативних принципів виховання. У сім’ї цінувалися послух, ввічливість, повага до старших. Але серед моїх ровесників така моя поведінка викликала тільки насмішки, зневагу і кепкування. Неприйняття в середовищі однолітків принижувало і боляче вражало мене. Я ж дуже хотів мати друзів,...
"КАРАВАН МИЛОСЕРДИЯ" СПАСАЕТ МАЛЕНЬКИХ НЕПАЛЬЦЕВ
В начале прошлого года у меня появилось желание откладывать деньги на какое-то дело, угодное Богу. Мы с мужем договорились максимально сократить расходы, обходиться лишь его зарплатой, а все заработанные мной средства копить для христианского служения. В чем оно будет состоять, на тот момент я еще не знала. В своих молитвах всегда просила, чтобы Господь показал мне ту нужду, которую Он хочет восполнить с моей помощью. Обещала Богу, что куда Он меня направит, туда я и пойду, все, что повелит, исполню. В один из обычных сентябрьских дней, после утренней...
ГОСПОДЬ ИСЦЕЛЯЕТ И СЕГОДНЯ
Иисус сказал ученикам: «Идите по всему миру и проповедуйте Евангелие всей твари. Кто будет веровать и креститься, спасен будет; а кто не будет веровать, осужден будет. Уверовавших же будут сопровождать сии знамения: именем Моим будут изгонять бесов, будут говорить новыми языками; будут брать змей; и если что смертоносное выпьют, не повредит им; возложат руки на больных, и они будут здоровы». Они пошли и проповедывали везде, при Господнем содействии и подкреплении слова последующими знамениями. (Евангелие от Марка 16:15-20) Исцеление мужа мусульманки Это...
СУДЬБА ПРЕОБРАЖАЕТСЯ В БОЖЬЕЙ БЛАГОДАТИ
Небесный Отец, спасибо Тебе за мою новую жизнь во Христе. Спасибо за каждый прожитый день. Благодарю за Твою силу, которую Ты даёшь мне, чтобы противостоять искушениям и быть угодной Тебе. Долгое время моя жизнь протекала, как и у большинства соотечественников. Обыкновенное детство советской школьницы. Была очень любознательной. Как и всех детей, меня постоянно интересовало, что там за горизонтом, кто зажигает звезды, почему приходит зима. Любила сказки и верила в них. Подростком искала ответы на свои вопросы в фантастических рассказах. Взрослея, познания...
БОЖИЙ ПОКРОВ У СПАДОК
Коли я пригадую дитинство і поїздки в село, де жили мої дід з бабкою, в пам’яті неодмінно постають спогади про тьотю Доню, рідну сестру мого батька, і ті суперечливі почуття, що довгий час переживала у відношенні до неї. З одного боку, відчуваючи її щирість і доброзичливість, завжди любила в неї гостювати, а з іншого – мене бентежив пронизливий, допитливий погляд її розумних очей, що ніби заглядали прямо в серце, коли вона говорила про Бога. Тому я з дитячою безпосередністю часто сперечалась з нею. В уяві відтворюється картинка тих далеких часів:...