02.12.2014

БОЙОВИЙ ТОВАРИШ, ЯКИЙ УЗЯВ НА СЕБЕ КУЛЮ, ЩО ПРИЗНАЧАЛАСЯ ТОБІ

wXvuVZ1j4yc

Володимир РІЗНИК, капелан, м.Львів

 Те, що відбувається на сході нашої країни, офіційно називають АТО, але фактично там іде справжня вій­на. Гинуть молоді хлопці. Юнаки, які ще вчора навчалися в інституті, сьогодні вже з автоматами в руках захищають свою країну від ворога. І перед ними є лише два варіанти: або вижити, або померти. Все. Більше нічого не існує. Під кулями життя набуває зовсім іншого смислу, цінності міняються миттєво і кардинально.

Ми звикли, що від раку, СНІДу, алкоголю щодня помирають люди. Тож у суспільстві це не викликає особливого резонансу. А тут щось раптом звалилось на наші голови, чого ми не очікували. Адже сімдесят років такого не було, два покоління виросло без війни. Ми спокійно жили і планували майбутнє. Звичайно, без війни добре. Але вона є. Тому я залишив свою дружину, маленьких дітей і поїхав разом з іншими братами на схід, щоб підставити своє плече солдатам. «Хлопці, ви захищаєте не тільки свої родини – ви захищаєте і мою сім’ю. І багато-багато інших. Якби не ви, то я, напевно, з автоматом відбивався би вже десь під Львовом», – часто кажу їм.

На війні немає атеїстів. Безліч чудес, які ми бачили своїми очима або нам про них розповідали солдати й офіцери, є яскравим свідченням їх віри в Бога. Особливо запам’яталась розповідь одного з добровольців, лікаря, що взяв до рук автомат: «Нав­коло свист куль, кулеметні черги, вибухи гранат – реальна війна. Відстрілюючись, ми біжимо… Я без каски, бронежилета. За три метри від мене вибухає міна і відштовхує ударом у груди. Встаю, неушкоджений, дивлюсь на автомат, а він вигнувся від осколків, що розлетілись від міни. Бій триває далі. Підбігаю до пораненого, беру його автомат, відстрілююсь. Черговою кулею у мене вибиває зброю з рук. Те саме стається і з третім автоматом. Далі – ще одне диво. Від пострілу снайпера замість мене постраждала моя рація, що була прикріплена на плечі. А потім біля моїх ніг упала міна. Трава загорілася, а вона не вибухнула!..» Щось неймовірне, той чоловік дійсно був під невидимим надійним Божим захистом. FB_IMG_1417082320442

Не менш хвилюючий момент я пережив у Донецьку, коли слухав свідчення родини віруючих. Вони звідти не виїхали. Їхній дім не раз потрапляв під бомбардування. Залишалося лише надіятись на Божий захист. Тож вони ревно молилися. Під час одного з обстрілів було особливо небезпечно. Будівля здригалася від вибухів, з вікон сипалося скло. Коли все затихло, ті люди вийшли у двір і побачили на землі три міни, які практично влучили у будинок (однією могло знести половину дому), та не розірвалися. А ще про БМП, обнесену ґратами, що повернулася з бою зі смертельними «подарунками»: дев’ять снарядів застрягло в решітках, і жоден не вибухнув. Може таке бути? Таке можливо тільки з Богом. Якби хоч один вибуховий пристрій спрацював, БМП розірвало б ущент, усі би пропали. Дев’ять разів вони мог­ли загинути, але Бог зберіг.

Коли почався «іловайський котел», ми якраз були у військовій частині, неподалік від того місця. Командир там дуже переживав за своїх хлопців, що потрапили в оточення. Їм всього лише по двадцять п’ять-тридцять років, а їх розстрілюють в упор. Дорослий мужчина потайки плакав, як батько, що безсилий допомогти дітям. Ми запропонували помолитися разом з нами. Стали на коліна і кликали до Бога. Це заспокоїло серця і подарувало надію. На ранок була вже загальна молитва: солдати, командири, священики в єдності просили Всевишнього за бійців під Іловайськом, щоб Господь зберіг їм життя і допоміг прорватися до своїх. Наступний день почався також з молитви. Через дві доби дізнаємося, що люди, хто як міг, манівцями почали виходити з «котла». В результаті майже всі хлопці з того батальйону вийшли живими. Ті, хто молився, зустрічали побратимів зі словами: «Хлопці, слава Богу! Ми вас чекали, хвилювалися». А ті у свою чергу: «Це тільки Він зберіг нас». І розповідали про дива, що ставалися з ними: як командир, зібравши їх, сказав: «Я не знаю, що робити. Давайте так: молимося і йдемо». І вони, озброєні, з молитвою «Отче наш», спокійно йдуть. За п’ять метрів від них стоять сепаратисти на посту і їх не бачать – Господь просто позакривав їхні очі. Саме в цей час поруч завівся танк, під той шум вони пройшли, ніхто нічого не почув. У іншому місці сепаратисти щось там ремонтували, але в той момент, як наші підійшли, старший пос­лав тих рити окопи, і група знову прокралась непоміченою. Було ще три ворожих блокпости, і повз них пройшли з молитвою. Так чудесним способом, в надприродному захисті, вони і вийшли неушкодженими, ніхто їх не побачив.

eXC_VuD4kv8Уже майже п’ять місяців ми їздимо в зону АТО і бачимо, що армія воює і перемагає чудом. Своїми силами це неможливо, адже кулемети – виробництва сорокових років, вони нагріваються і заклинюють, танки глухнуть, не стріляють, хлопці вилазять з них і ремонтують просто під час бою, якось залишаються живими і – знову вперед. Це надзвичайно. Там, чуємо, снаряд упав біля БМП, машину підкинуло на кілька метрів, гусениці дивом не злетіли, солдат, який ним керував, лише втратив свідомість, але через 30 секунд отямився – і далі в бій. Бачили танк, з якого відірвало вежу. Він був схожий на відкриту консервну банку. Та всі, хто знаходився у ньому, залишилися живі і здорові. Ще вразила розповідь про солдата, який, виходячи з оточення, три доби просидів у воді, дихаючи через соломинку. Він потім казав, що весь той час молився. І Бог його зберіг: ворог не виявив, він вижив, навіть не застудився.

Недавно приїхали ще на один блокпост, спілкувалися з солдатами, говорили їм про Спасителя. Майже всі вояки покаялися, прийняли святе причастя. Ми поїхали далі. А потім вони подзвонили отцю Павлу і сказали, що Бог їх урятував. Розповіли, що після бомбування від блокпоста нічого не залишилось – все було випалено і зрівняно з землею, вони залишилися живі лише чудом. Надія на Бога, молитва, віра на війні справж­ні і безкомпромісні. Або життя або смерть, або сподівання на Бога або захисту не існує. Автомат від кулі не збереже. Як і бронежилет. Російські війська стріляють в основному бронебійними патронами.

А як тішить і надихає робота волонтерів! Перевозячи тонни вантажів, вони не лише забезпечують військо одягом та харчами, а й своїм патріотизмом та самовідданістю піднімають бойовий дух. У цих невійськових добровольців не вистачає часу виспатись і відпочити, та вони відчувають себе щасливими. Дивлячись на них, переконуюсь, що є люди, здатні змінити країну.

Майже всюди, де ми буваємо на фронті, практично народжується церква. Адже церква – це не будівля, а зібрання людей, що вірять у Бога. Скрізь довкола нас збираються солдати. Ми спілкуємось, розповідаємо їм про Ісуса Христа. «Уяви, – кажемо, звертаючись до кожного, – що Господь – твій бойовий товариш, який узяв на себе ту кулю, що призначалася тобі. Собою Він заступив тебе від погибелі. Христос помер за тебе особисто. І питання в тому, чи приймеш ти Його жертву, чи будеш цінувати те велике й незбагненне, що Він зробив для тебе, а чи скажеш: «Ну то й що? Помер, то помер, мене це не стосується». Ісус – Той, що ніколи не зрадить і не покине. Він заприсягнувся бути з нами весь час, до кінця віку. Якщо ти повіриш у Боже Слово, прикличеш ім’я Господа у своє життя, почнеш дотримуватися статуту, який називається Новий Заповіт, то будеш не лише українським солдатом, а й станеш Божим воїном, воїном Армії Христа. Віриш у те, що Ісус помер за тебе особисто?» «Вірю», – дружно відгукуються хлопці. На відміну від нашого повсякденного життя, там, на війні, особливо відчувається єдність, вірність присязі, щирість і взаємовиручка. А ще – надзвичайне сприйняття Бога. Дорослі, кремезні, мужні чоловіки перед Творцем – як діти. Вони хочуть бути впевненими, що є Хтось сильніший за них, всемогутній і люблячий, що захистить, збереже життя, прикриє Собою.

Бог посоромлений не буває. Він переможець. Якщо Він за нас, то хто у змозі протистояти?! Таких немає.      

Вгору