05.10.2016

ЛИСТИ З НЕВОЛІ

ЛИСТИ З НЕВОЛІ

У минулому номері газети була надрукована стаття Ростислава Білосевича «З місць довічного ув’язнення». Вона викликала чималий інтерес читацької аудиторії. Редакція та автор отримали багато відгуків. Тож продовжуємо знайомити небайдужих людей з тим, як з Божою допомогою можна змінюватися на краще навіть за тюремними мурами. За п’ять років служіння в’язням та листування з ними Ростислав Михайлович отримав сотні листів з неволі, від тих, хто у своїй більшості, мабуть, уже ніколи не побачить світ інакше, як через ґрати. Цей добрий самарянин на відповіді їм (не достойним, на думку багатьох, навіть згадки) присвячує багато часу. Колишній викладач університету (зараз уже на пенсії), інтелігентний, освічений, законослухняний, у всьому дуже правильний, він зміг стати для арештантів справж­нім другом. Мимоволі захоплюєшся Богом, що здатний відкрити серце такого поважного чоловіка до сприйняття людей, душі яких були, мов стічні води...

З дозволу засуджених публікуємо уривки з листів до їхнього духовного наставника Ростислава Білосевича.

...Я був уже готовий до самогубства. Та одного вечора сказав: «Боже, якщо Ти є, допоможи мені». Почав розказувати Йому всі свої біди, каятися, просити прощення. Тоді вперше в житті відчув велику силу, доб­роту й таку любов, що й не думав, що таке може бути. Ніби злетів у небо. Сльози лились, руки самі гладили грудну клітку, де серце. Хто ж там такий? Розумів, що заслуговую, аби мене рвали на куски, але любов, добро і благодать сильніші. В той же момент десь взялася така віра, що знав на мільйон процентів: станеться точно, чого б не побажав. Але не насмілювався просити, боявся образити Того, Хто в мені. І тут чую якийсь дивний скрип у серці, потім слова: «Отче наш…» Думав: цей голос чий? Хто це в мені говорить? Несподівано сам почав молитися. І все те було набагато краще, чим пишу, бо я не в силі передати любов, яку переживав, те, що комусь потрібен, ту віру, і те добро, і ту велику силу, коли точно знаєш, що то Бог. З тих пір пройшло уже дванадцять років. Щодня молюсь і читаю духовну літературу (Біблію прочитав уже разів 45-50), прошу прощення тричі на день – за кожну грішну думку, за кожне слово, сказане не так. Бог мене уздоровив, забрав багато пороків... Микола К.

…Испытываю безграничную радость и счастье после заключения завета с Господом [водное крещение] и до сих пор нахожусь под волнующими впечатлениями от этого события. Для меня это очень важный и ответственный шаг. Верю, что Господь наполнит меня силой и мудростью, чтобы на протяжении всей жизни я остался верен клятве, которую дал Ему, крестившись. И Бог действительно проводит со мной работу. Из моего лексикона уже полностью исчезли ругательства и вульгарные слова. Я стал намного спокойнее и уравновешеннее. На многие вещи смотрю другими глазами и совсем иначе воспринимаю окружающий мир. Благодаря вам, всем нашим наставникам, начал видеть смысл жизни в служении Богу. Для меня стало нормой – молитва и чтение Библии. Размышляя над ее содержанием, я открыл для себя новый – божественный мир, в котором живу по-настоящему. Во всем доверился Богу, так как осознал, что Он – моя крепость и защита. Никакой враг не способен одолеть меня и причинить мне вред. Я до конца буду следовать за Господом по пути спасения и прощения. Со смирением готов принять все, что мне уготовано. Это и есть подлинная, достойная жизнь, приносящая полноту радости каждому христианину. Осознав все это, я принял решение служить, трудясь на Его ниве. Это несравнимо лучше, чем проводить дни в суете и грехах, которые ведут в погибель… Сергей Т.

...Хоч зараз перебуваю у тюремній камері, але внут­рішньо я вільний. Мене радує, що я не залежу від зов­нішніх обставин. Бог дав мені таке розуміння, відчуття, що головне – це життя для Нього. А все решта – другорядне, суєта суєт. Коли постійно бачиш перед собою Ісуса, то з Ним пройдеш усі випробування. Головне – довіряти і вірити Йому. У нашому житті все трапляється: і страждання, і спокуси, і злидні, і неволя. Але якщо буде віра, що з Господом все можливо, то хоч і буде тяжко, але все пройдеш. Адже Ісус страждав і заради того, щоб ми мали силу все долати, і Його муки не порівняти з нашими. Він проведе через усе і ніколи не зрадить. Господь завжди поряд і турбується про нас. Ми теж повинні підтримувати одне одного... Анатолій С.

…Я не пускал Бога в свою жизнь, поскольку сам был почти как бог и не нуждался в чьей-либо помощи. (Хотя это была только маска.) Но когда понял, что нахожусь уже на краю пропасти, нужно было срочно принимать меры. Ведь известно: сколько бы веревочке зла не виться, а конец будет. Оглядываясь назад, видел сплошные руины и сожженные мосты. Так и начал серьезно задумываться о Боге. Со временем понял, что и в неволе лучше жить с Богом, нежели катиться прямой дорогой в ад. Вначале я не до конца открылся Богу, поэтому не ощутил той радости и прощения, которые приходят к человеку пос­ле искреннего раскаяния и полного доверия Ему. Зато после настоящего покаяния я будто груз с плеч сбросил, так тепло и спокойно стало на душе. Принимая Иисуса Христа в свое сердце, мы тем самым распинаем в себе ветхого человека. А водное крещение олицетворяет его [ветхого человека] похороны. Воис­тину огромнейшая привилегия для грешника – стать новым творением в Боге и посвятить Ему свою дальнейшую жизнь.

Нельзя падать духом, ибо неволя – это не смерть. Здесь жизнь продолжается. И если только человек захочет, Творец силен изменить его жизнь, наполнить жалкое существование в тюрьме смыслом, возродить Своей любовью, миром и радостью… Виктор Ю.

…Тут, у камері, нема з ким спілкуватися на християнські теми. А самому важко. Хочеться зростати духовно, розвиватися, міцніти вірою і горіти духом. Але все по силі і можливостях, які дає Бог. За все Йому дяка і хвала. Я біжу з усіма, хоча здається, що останній. Однак надія ще є, так що продовжую бігти. Надія в мене лише на Господа. Він звільнить мене від усякого гріха, який перешкоджає іти прямою дорогою. Молюсь, щоб Бог запанував у моєму серці, розумі та душі… Володимир О.

…Якщо зможете, то організуйте і мені таку можливість – відвідувати служіння. Я хочу бути учасником зібрання. Спільна молитва, спілкування і вивчення Біблії дає мені духовне піднесення і укріпляє віру. Прагну читати Слово Боже, молитися і йти шляхом, визначеним для мене Богом. Ісус Христос прийшов у цей світ і помер за кожного з нас, грішників, ставши нашою викупною жертвою. Кров Божого Агн­ця відкупила нас від гріха, прокляття Закону і смерті. І Він єдиний шлях до спасіння – не потрібні ніякі земні посередники. Божий Син є двері у вічність, щоденний наш хліб, дорога, правда і життя. Лише Він дає дихання. Як добре, що спасіння не слід заробляти чи заслуговувати – воно дається просто так, через віру в Ісуса Христа. Тож небеса, на які сподівається кожен, хто увірував, це подарунок... Василь І.

…Я цыган, являюсь малограмотным, лишь в тюрьме научился немного писать и читать. Но пишу только печатными буквами и то с ошибками, поэтому прошу сокамерников, чтобы они переписывали. Я желал познать Господа, и Он благословил меня этой возможностью, чтобы я мог понимать Его Слово. Я молился к Богу, Он услышал и по Своей благодати даровал спасение. Без Его помощи я никто. Очень благодарю Господа, ибо вижу, что Он принял мои молитвы и изменил мою жизнь. Теперь я стараюсь жить согласно Его Слову и молюсь за жену и дочь, чтобы и они открыли свои серд­ца для Иисуса Христа. Они мне не пишут, и я от этого сильно страдаю. Родителей у меня нет, я с детства сирота. Молю Гос­пода, чтобы Его любовь проявилась благословением к нашему с вами общению… Руслан К.

…К Богу у каждого свой путь. У меня были верующими родители. Мама всегда говорила: «Витя, верь Богу». В детстве она постоянно водила меня в местную церковь. Но уверовал я уже здесь, в тюрьме. Через некоторое время Господь дал мне мечту. Он положил мне на сердце организовать возле своего дома в Ялте палаточный межконфессиональный христианский лагерь для детей, лишенных родительской опеки, и детей заключенных родителей. С тех пор я постоянно об этом думаю. Надеюсь добиться освобождения, так как не должен сидеть, ведь я никого не убивал, в тюрьму попал впервые. Сижу, поскольку никому нет до этого дела из-за равнодушия. Слава Богу, Украина идет в Европу, все законы и инструкции будут изменены. Благодарю вас за участие, благословляю и молюсь ежедневно за вас… Виктор Г.

…Было это в 2005 году, только что был осужден на пожизненное. Тот год выдался для меня очень тяжелым. Мое состояние тогда я описал бы такими словами: «Ногами босыми по лезвию меча возмездия я брел во тьме кромешной и безрассудно жаждал смерти». Но Бог помиловал меня. Кто-то дал мне маленькую синюю книжку – Евангелие. Но я ее даже не открывал. В то время я находился один в камере. И вот однажды увидел вещий сон. Как будто я в глубоком песчаном карьере, но вместо песка – пепел, серый до черноты, и я ползу на четвереньках к вершине, к свету. Пепел вязкий, склон отвесный, и не за что ухватиться. Вдруг вижу свисающую сверху веревочку бело-синего цвета. Я ухватился за нее и стал легко подниматься. И когда уже вылез наверх, то увидел, что веревочку держал небольшой камешек. Очень удивился, что и веревочка, и этот камешек выдержали меня.

Проснувшись, первым делом увидел Евангелие. Торец книжки был белым, а обложка – синей. Сразу понял, что это и есть та спасительная веревочка, с виду тоненькая, но такая крепкая, что я смог выбраться из той ужасной ямы. Начал читать. В тот день я искренне покаялся перед Богом. Со слезами на глазах отдал свое сердце Иисусу. Доверительно сказал Ему: «Возьми мою жизнь, так как я не в силах сам себя сохранить»… Игорь Ш.

Один з найважливіших принципів християнства – в кожній людині побачити живу душу та допомогти їй примиритися з Богом. І немає значення, яке у неї було минуле – наповнене чеснотами чи, як у даному випадку, кримінальними злочинами.

 

Вгору