04.05.2017

ПЕРЕОЦІНКА ЦІННОСТЕЙ

ПЕРЕОЦІНКА ЦІННОСТЕЙ

Батьки піклуються про своїх дітей, якими б дорослими і самостійними вони не були, – кожної миті готові прийти на поміч, задовольнити їхні потреби, підтримати і захистити. Але так буває не завжди. Я, наприклад, виріс у зовсім іншій атмосфері. Свого тата майже не пам’ятаю. Через п’янку та постійні скандали мама розлучилася з ним, коли мені ледь виповнилося три роки. А чоловік, з яким вона згодом зійшлася, виявився ще гіршим. Теж доб­ряче випивав, до того ж мав кепський характер. Мені важко було називати цю людину татом, бо ніколи не відчував себе його сином – не бачив від нього ні турботи, ні батьківського тепла. Нас, чотирьох дітей, мама ростила фактично сама. В нестатках, у незатишному, сповненому байдужості домі я почувався обділеним і відкинутим. З кожним днем серце ставало жорсткішим, я замикався в собі, навчився обманювати, не слухався. Так і ріс.

Звісно, ні в дитинстві, ні вже пізніше, в юності, про Бога я не думав зовсім. Чи є Він насправді, який Він, чи має якесь відношення до нашого життя, чому люди вірять у Нього – таких питань у моїй голові не виникало ніколи. В церкву не ходив, не молився, Біблію не читав. Не скажу, що таким чином я демонстрував якісь свої ідейні переконання. Їх у мене просто не було. Ніяких. Жив, як більшість моїх ровесників. Не вважав гріхом матюкатися, коли хочеться – випити і закурити, при потребі – схитрити та когось обдурити. Зрозуміло, що категорія людей, з якими я спілкувався, була відповідною. Багато моїх знайомих вживали наркотики, дехто вже неодноразово відбував покарання в тюрмі. Постійно перебуваючи у такому оточенні, я й не помітив, як почав переймати їхні звички та уподобання. Став залежним від компанії, втратив свою волю, почав жити одним днем, про майбутнє вже не замислювався взагалі.

Моє життя все більше котилося під укіс. Хтозна, де би я зараз був, якби Небесний Батько тоді не подбав про мене. Одного разу Він привів у мій дім Своїх посланців. То були віруючі люди з однієї із помісних християнських церков, перед якими я несподівано для самого себе відкрив душу. Немовби сповідаючись, я говорив про те, що колись мріяв про щасливу долю та про роки, які минатимуть у добрі та благополуччі, але цим сподіванням уже, мабуть, не справдитися. Зізнав­ся, що давно втратив спокій і не можу вирватися з порочного кола – обман, наркотики, крадіжки заполонили моє життя. Хлопці не стали заспокоювати мене, а навпаки, сказали прямо: «Якщо не змінишся, сядеш на лаву підсудних». Тепер знаю, що то Бог говорив їхніми устами, але на той час я був глухий. Не чув Того, Хто вже бив у набат. Буквально через кілька днів мене спіймали на гарячому – в момент злочину, за який «світило» від 5 до 12 років позбавлення волі.

Ситуація була катастрофічна. В нашій сім’ї не було грошей, аби найняти адвоката, на якого можна було б покластися і який би дав хоч проблиск надії. У свої 22 роки я раптом усвідомив, що майбутнього, яке змальовував колись у своїй уяві, в мене вже точно не буде. Від усіх цих переживань почувався розбитим, зламаним, спустошеним. Пустку, на яку перетворилася моя душа, намагався заповнити алкоголем та наркотиками. Одне слово, падав на саме дно.

Але, на щастя, у мого Небесного Отця були на мене зовсім інші плани. І в тому безглуздому падінні Він підхопив мене, не давши опуститися остаточно. Випадкова зустріч з Його служителем (хоча зараз я впевнений, що то був Божий промисел) стала відправною точкою мого навернення до світла, істини і добра. Ота недовга розмова з вірянином тієї самої церкви запам’яталася мені назавжди. Кожне сказане ним слово наповнювало моє єство новими для мене відчуттями власної потрібності, відчайдушної надії на порятунок, бажанням жити, а значить, діяти – негайно, не зволікаючи. Мій новий знайомий запросив мене на церковне служіння, і я охоче погодився.

Як і пообіцяв, найпершої після нашої зустрічі неділі прийшов до церкви. У залі для зібрань я не побачив звичних релігійних атрибутів: ікон, свічок та пишного убрання . Священик нічим не вирізнявся з-поміж паст­ви, але слова його проповіді – прості й доступні – западали, здавалось, у саму душу. Він говорив про те, що Бог люблячий і милостивий, Він прощає кожного грішника, який кається у своїх гріхах. Потім такі ж молоді люди, як я, розповідали, що багато років страждали від наркотичної залежності та пропадали від цього лиха, але звернулись до Бога і Він допоміг їм звільнитися – тепер вони живуть повноцінним життям. «Ого! І я так хочу! Теж хочу стати вільним!» Для мене це було справжнє диво. Почуте і побачене породило в моїй душі живу надію. Дуже сильно захотів позбутися всього, що мучило мою душу і тіло, тягнуло в чорну безодню смерті. Натхнений найкращими сподіваннями на майбутнє, я щиро покаявся перед Богом. Наступним моїм кроком в «школі» праведності мав бути курс реабілітації, який мені запропонували пройти в християнському центрі, що діяв при церкві в м.Тернопіль. Перебороти себе і зробити цей крок було нелегко, адже гріх, що так міцно укоренився, не хотів відпускати свою здобич – мою душу. Але надзвичайно потужна молитовна підтримка братів і сестер із церкви додавала сили протистояти злу. З перших днів перебування у реабілітаційному центрі сам почав молитися та поститися, просив, щоби Господь помилував мене. Через два місяці мене викликали на суд. Напередодні того вирішального дня моє звернення до небес було особливо палким. І сталося чудо! Бог почув мою молитву – суд виніс ухвалу про умовний термін ув’язнення з відстрочкою на три роки. Хіба це не реальне втручання Господа у моє життя?! Хіба не Його заступництво?!

Окрилений таким неймовірним проявом Божої милості, я успішно пройшов весь курс реабілітації, який тривав півроку, і позбувся пагубних для тіла і душі звичок. Не менш важливе надбання того періоду – докорінна переоцінка цінностей. Прийшло усвідомлення, що духовне є вічним, тому набагато важливіше за весь матеріальний світ. Адже в чому смисл людського життя? Сім’я, діти, робота, дім? Все це, звичайно, прекрасно, так і має бути. Але основна місія, яку кожен з нас має виконати, перебуваючи на землі, – це визначитися, якою буде його вічність. Особисто я визначився: хочу провести її з Богом на небесах, де мир і радість, любов і прийняття. Для цього по­обіцяв Господу служити доб­рою совістю – прийняв водне хрещення і звершую своє спасіння.

Достеменно знаючи проб­леми залежних людей (адже сам пройшов такий тернистий шлях), відразу почав допомагати їм позбутися цього гніту. Спочатку просто ділився з ними вірою, що Бог є, що Він завжди поруч і треба лише визнати Його й покликати на допомогу. А після завершення курсу реабілітації церква направила мене на місіонерське служіння в такий же центр у м.Новодністровськ (Чернівецька обл.), де служу і понині, вже шість років. Віднедавна став його директором, і тепер відчуваю ще більшу відповідальність за долі людей, які приходять до нас за порятунком. Адже бувають випадки, коли доводиться рятувати не лише душу, а й саме життя людини – інколи наших пацієнтів в приміщення заносять, такі вони немічні і кволі. З декот­рими потрібно перебувати по 24 години на добу, оберігаючи їх від необдуманих вчинків. Щоб досягнути порозуміння з такими непростими людьми, розчарованими, зневіреними, зі зламаними долями, та вивести їх з такого стану, доводиться бути терплячим, стриманим, прощати їм. Все це нелегкий труд, але дякую Богу за велике благословення чинити добро тим, хто має в цьому потребу.

Так завдяки благодатному втручанню Небесного Отця у моє життя я став новою людиною. Маю душевний спокій, з надією дивлюсь у завт­рашній день, дорожу своєю церквою. Задоволення приносить робота, де відчуваю свою затребуваність. Реалізувалися мої сокровенні мрії і про подружнє життя. Господь дав мені вірну половинку – прекрасну дружину, помічницю і порадницю, яка повністю розділяє мої погляди, створює сімейний затишок. Вже маємо донечку і зараз в очікуванні поповнення. Все це земне щастя, сповнене любов’ю, вірою та надією, достатком і благополуччям, я отримав лише через благодать Бога, Який прикликав мене устами Своїх посланців. Часто думаю, як добре, що Господь достукався, хоч і через випробування, до мого серця і зараз я прагну пізнавати Його та стараюсь іти праведним шляхом. Важко уявити, ким би я був сьогодні, якби не почув той Його поклик! Слава Господу, що Він вчасно позбавив мене впертості і гордості, помилкових поглядів і невірних суджень, скерував моє життя у правильне русло, простив мої гріхи та подарував небеса!

Михайло ТУРКО, м.Новодністровськ

Вгору