ЧУДО НА КАВКАЗІ
У 60-і роки минулого століття, коли Генеральним секретарем ЦК КПРС був М.С.Хрущов, органи КДБ за сприяння армії планомірно прочісували Кавказькі гори – виловлювали всіх, хто там ховався, в основному монахів, і відправляли у виправні табори. На той момент я був бойовим офіцером, комуністом, очолював велике вертолітне з’єднання. Оскільки я мав великий досвід польотів у горах, де від льотчиків вимагалася особлива майстерність, тоді мені дали завдання стежити на вертольоті за групою монахів, яку помітили біля підніжжя однієї з гір. У кабіні вертольота...
МОЛИТВА АТЕЇСТА
Рівно двадцять п’ять років тому, саме цього дня, сталася зі мною одна визначальна і вирішальна у всіх сферах мого життя подія. Підходила до кінця моя строкова служба у війську, в 7-му мотострілковому полку, що базувався у Львові на Стрийській – навпроти теперішньої податкової. Тоді вона була ще химерним довгобудом без вікон і дверей, а у боксах нашої частини стояли бойові танки та навантажені снарядами «Урали». Зараз там якийсь військовий навчальний центр, і новий глухий паркан закриває величезний плац від цивільних городян. На тому плацу...
ДУШІ
Людські душі бувають дуже різними. Одні є такі м’які, як свіжоспечений хліб, який, коли його стиснеш, так і залишається сплюснутим. Інші – як шовкова трава, якою проведеш по обличчю – вона залоскоче ніжно і викличе в тебе посмішку. Ще інші – як подушка з гусячого пуху, на яку тільки покладеш голову, зразу поринаєш у приємний сон. Ще інші – як легенькі хвилі на морі в тиху погоду, яким ти повністю довірився, і вони тримають тебе. Ще інші – як глибокий м’який сніг, у який іноді хочеться впасти і лежати, але лежиш недовго, бо холод швидко пробирається...
лісова статика
Галина МЕЛЬНИК, м.Новодністровськ Вирушила я нещодавно до нашого лісу, де не була більше місяця, точніше, з кінця червня, і здивувалася, що в ньому життя не змінилося (якщо не брати до уваги, що через нестерпну жару зарання почало сохнути та опадати листя). В усьому іншому, здавалося, життя йшло своєю чередою, і від усвідомлення цього мені стало так радісно на душі, що я одразу забула про свої повсякденні клопоти і з головою поринула у спостереження за життям лісу. Зауважила, що однаково суворо і насторожено, як і завжди, стояли два могутні дуби при вході,...
ДЯКУЮ!
Цього року весна хоч і з запізненням, проте так стрімко і владно вступила у свої права, що не встигли й озирнутися, як вона вже йде по землі впевненою ходою. Наше око ще не насолодилося строгою красою різнобарвних тюльпанів, як відразу ж розквітли самозакохані та горді нарциси. Ще не одцвіла у лісі зозульчина пшеничка, як уже чманіє в голові від запаморочливого аромату бузку. Дивишся – уже й білопінна акація квітує пахучими ґронами, а за нею поспішають розпуститися духмяні квіти сором’язливого жасмину. Весна спішить надолужити те, що намагалася...
МОЯ ЦЕРКВА
Часто людям здається, що якщо їм хтось розповідає про Бога, то, значить, обов’язково хоче їх кудись заманити. Десь так думала колись і я, зустрічаючи на вулиці людей, які пропонували мені релігійні журнали чи брошури. Аж поки сама не прийшла до Бога та не почала відвідувати богослужіння. Пам’ятаю, як негативно зреагували на моє увірування колеги та знайомі. Мій керівник якось закликав мене до свого кабінету і почав переконувати (абсолютно щиро, по-доброму), що мені не варто ходити до тих «сектантів», бо «вони обдурять, задурманять, вимагатимуть...
Щоб я змогла повернутися до Бога
24 роки тому, у свої чотирнадцять, я вперше пішла до церкви, на святкове пасхальне богослужіння. Мама вже давно мене кликала, а в той день була особливо наполегливою, і я подумала, що Великдень – якраз відповідний момент, щоб послухатися її і сходити туди. Прийшла. Озирнулася навкруги. Була приємно вражена. Тож і залишилася. Хоча захопив мене тоді навіть не Бог. Привабили люди. Вони привернули мою увагу сяючим виглядом, палаючими, живими очима, добрими, відкритими серцями. Викликали до себе довіру та прихильність. Дивилася я на тих «віруючих» тоді...
ЗАВЖДИ І В УСЬОМУ ПОРУЧ
Саме в пасхальну неділю, 22 роки тому, сталося неможливе, відбулася найбільш визначна, доленосна для моєї сім’ї подія. Ми якраз поверталися з міста додому після чергової вечірки в одному із власних нічних клубів, як одна мила родина, але для нас досить дивна, бо співала незрозумілі пісні про Ісуса Христа, запросила нас на вуличний концерт. «Успішні і круті красені», але спустошені всередині, ми сиділи на лавочках і грілися під променями теплого весняного сонечка, зовсім не розуміючи, як ми там опинилися, на тій толоці – серед корів, що поскубували...
квіти життя
Хоч за вікном ще зовсім не весняна погода, в нашому домі вже давним-давно живе весна. Весна в усмішках, весна в перших вимовлених звуках, в ніжності погляду, в усій атмосфері нашої сім’ї. У нас дівчинка! Не перестаю захоплюватися тим, настільки наш Бог великий, турботливий і як Він любить нас радувати, здійснюючи наші мрії – мрії, які ми довгий час могли виношувати в нашому серці, в наших думках. Переді мною – Боже чудо, живе, маленьке, дуже гарне і, вже помічаю, неймовірно розумне. Ще зовсім недавно його в нашому домі не було, але вже давно воно жило...
ВІН І ВОНА (ПРО СОКРОВЕННЕ)
Читаючи чергову життєву притчу, він раптом усвідомив, що це про них... «Їх було двоє – Він і Вона. Вони знайшли одне одного і жили тепер одним життям, то смішним, то солоним, а в цілому – звичайнісіньким життям двох щасливих. Вони були щасливі, бо були удвох...» Він продовжував читати, і чисті помисли наповнювали його серце – про найтісніші і найсвятіші взаємини між двома людьми... На власному досвіді він переконався, що «недобре бути чоловікові самому» і «двом краще, ніж одному». Він зазнав самотності та смутку. І в молоді роки вже...
ГОРОБЕЦЬ
Я повертався з полювання і йшов алеєю саду. Собака біг попереду мене. Раптом він уповільнив свої кроки і почав крастися, начебто зачувши перед собою дичину. Я глянув уздовж алеї і побачив молодого горобця з жовтизною біля дзьоба і пухом на голові. Він випав із гнізда (вітер сильно гойдав берези) і сидів нерухомо, безпорадно розчепіривши крильця, які тільки почали проростати. Мій собака повільно наближався до нього, як раптом, зірвавшись з найближчого дерева, старий чорногрудий горобець каменем упав перед самою його мордою – і весь спотворений, розкуйовджений,...
У ДАЛЕКІ КРАЇ...
Такий дивний цей світ. І люди в ньому. Живемо, щодня малюємо у своїй уяві наше грядуще, весь час намагаємося все встигнути, часто хочемо наздогнати час, який чомусь безперестанку від нас втікає, але врешті-решт здаємося, пасуємо, бо усвідомлюємо, що все одно наші старання марні, все одно ми не стрибнемо вище за себе, не здолаємо те, що не спроможні. Чому ж нам весь час так багато хочеться? Чи ж не можна жити якось розмірено, неквапливо? Сходити до лісу, зажуреного, майже оголеного, але через це не менш прекрасного, помилуватися одиноким листочком, що дивом...
НАСПІТИ...
Іду тихою і безлюдною вулицею. Надворі листопад. Моє око насолоджується красою, яка оточує мене зусібіч. Он на зеленому пригорбку пишаються дві молоді берізки, вкриті жовтим листям. На одній з них, вищій і крислатішій, його менше, на іншій воно, здається, ще взагалі не опадало. Мимохіть приходить думка: перша приймала на себе удари рвучкого, пронизливого вітру, аби той не зривав з її донечки розкішне осіннє вбрання. Тому та й досі пишається ним, гордо пнучи свою верхівку вгору, незважаючи на те, що її тендітні гілочки хиляться донизу, ніби журяться, усвідомлюючи,...
ЛЮБИТИ
Я дуже люблю життя. Які б проблеми чи труднощі не виникали, як би не ставало іноді важко, воно (життя) все одно прекрасне. Особливо коли можеш відірвати свій погляд від голубого монітора і спрямувати його вверх до іншої голубизни – надзвичайно таємничої, загадкової, манливої. Так добре – заглядати в небо. Чи то ранішнє, коли з-за жванського поля викочується великий рожевий диск і, забарвивши собою пір’ясті хмарини, розсіває довкола таке ж рожеве, відрадне сяйво, споглядаючи на яке, усвідомлюєш: Творець шле землі Свій небесний привіт. Чи надвечірнє,...
ПОЛЛІАННА (Уривок)
Преподобний Пол Форд піднімався схилом пагорба і заходив до лісу, сподіваючись, що тиха краса Божої природи вгамує неспокій душі, спричинений синами людськими. Його боліло, що справи в парафії з кожним місяцем йшли дедалі гірше. Дійшло до того, що де оком не кинь – самі скандали, заздрощі та чвари. Він переконував, благав, звинувачував, картав, ігнорував, зрештою, палко і з надією молився. Але сьогодні він змушений був визнати, що усі його зусилля звелися нанівець. Церковний хор розділився. Стався заколот у Християнському допомоговому товаристві....
ПО ДЖЕРЕЛЬНУ ВОДУ
Вчора, нарешті, я вибралася до лісу, щоб набрати з джерела, до якого раніше ходила майже щодня, води. Вона така смачна, що коли до неї привикнеш, то з водопроводу пити вже не можеш. Отож я йшла вчора до того джерела і думала про те, що дуже заскучала за хорошим спілкуванням. Подумки почала згадувати коло близьких людей, «приміряючи», з ким би мені хотілося поспілкуватися. Перебрала в пам’яті своїх добрих знайомих і зупинилася на одній людині, з якою уже давненько не зустрічалися. Що я зауважила? Ми так звикли до якихось шаблонних розмов, бесід...
ДИВНІ МЕТАМОРФОЗИ
Коли я зростала, то мені здавалося, що світ і життя безкінечні. А також, що коли я закінчу школу і поїду з села, то десь там, попереду, все буде набагато краще, ніж зараз. Бо хотілося, як і всім, бути самостійною, щоб читати досхочу (батьки завжди заставляли лягати спати, і я змушена була читати під ковдрою з ліхтариком); прокидатися, коли собі хочеш, а не дуже раненько, бо треба гнати корову на пасовисько; ходити, куди хочеш, а не так, що мама часто сварила, чому я надоїдаю тьоті Гафії (в неї троє дівчат, і не вони приходили до мене, а я до них); не їсти борщ, який...
ЧОРНІ ХМАРИ НЕ НАДОВГО
Був час, коли я бачила своє серце як величезну, глибоку рвану рану, краї якої були обвугленим клоччям. Серце нібито вирване з кров’ю... Ворог мітив дуже влучно. І снаряд потрапив точно в ціль, принісши руйнівні стражденні наслідки. Здавалося, усьому прийшов кінець. День тоді був ніччю, світло – темрявою. Не на один рік була вибита з повноцінного життя. При кожній спробі встати приходив ворог і добивав прикладом або наступав на рану важким кованим чоботом. Допомоги не було нізвідки, а ворог стояв і насміхався над моїми невдалими спробами. Люди байдуже...
СВІТЛО МАЙБУТТЯ
Біль – це такий товариш, який буде прикидатися найкращим другом і стане господарем душі, якщо ти тільки відчиниш двері свого серця і дозволиш йому туди ввійти. Він зайде на короткий час, як гість, а поселиться надовго, як справжній хазяїн. Забруднить усе навколо гіркотою й образами і «прикрасить» твою душу траурним одягом. Всюди розвісить спогади про прикре минуле і закриє штори, щоб не бачити світла майбутнього. Біль вирішить, що влада в його руках, і не дасть можливості зробити вибір на користь прощення і радості. «Він скрізь», – подумаєш...
ПРИРОСТАЄМО
Кожна людина дуже прив’язується до місця, де живе, до роботи, колег, сусідів, друзів, з якими постійно спілкується. І коли доводиться переселятися, то навіть якщо там абсолютно комфортні умови, вона довго не може звикнути. Після багаторічного проживання у великому місті Івану та Оксані прийшлося переїхати у маленький населений пункт. І хоч там у них є рідня, сестра та брат, які дуже радіють тому переїзду, по-всякому намагаються їх пригорнути як дорогих їм людей, наділити увагою, теплом, прийняттям, проте Оксана, що народилася і все життя мешкала...
ЯК МИ З ВАСИЛЕМ ПО ВИШНІ ЇЗДИЛИ
Невигадана історія зі щасливим кінцем Щойно я одружився і повернувся з «медовомісячної» подорожі, як зателефонував мені один мій товариш-велосипедист і запропонував поїхати до його діда в село на вишні. Велосипедами. Туди, мовляв, всього лише 100 кілометрів. Я моментально погодився, взяв пластикове відро у брезентовий рюкзак, і ми подалися на південь від Тернополя. Це була моя перша поїздка на таку відстань, хоча по 60км я їздив уже давно. Літо 1997 було спекотним, і моя молода дружина дуже захотіла вареників з вишнями, политими холодною сметаною....
Що втрачає ХХІ століття?
Глянеш за вікно – ХХІ століття. Вік, коли не дивуєшся, побачивши квадрацикл, не викликає подиву смартфон з безліччю функцій, нам звично розмовляти кількома іноземними мовами, можемо на відстані керувати домашніми побутовими приладами. Сміливо можна сказати: світ зробив величезний крок уперед. Але, як кажуть, медаль має дві сторони. Багато ручної роботи механізовано, та нам все одно катастрофічно не вистачає часу, навіть на дійсно важливі справи, наприклад, спілкування з найближчими, і як результат – нас продовжує вражати статистика розлучень....
ВЕСНЯНИЙ СОН
Приснився бабі Любці був сон – і вона почала готуватися до смерті. Тоді якраз починалася весна: ярками стікали рештки потемнілого, брудного снігу, на вишнях раділи потеплінню гамірливі горобці; на осонні підсихали грядки, мимо воріт збуджені діти несли з лісу букетики білих підсніжників… А баба Любця думала про смерть. «Чи бодай спробую ще тієї зелені?» – прострілювало мозок німе питання щоразу, коли проходила біля грядки, на якій вже пробилися рядки молодого озимого часнику. «Що-що, а тебе, як зацвітеш, я повинна ще побачити!»...
Не СтрахОля!
Всі дорослі родом із дитинства. Її історія теж починалася там. Спочатку Оля була маленькою дівчинкою, ходила до дитячого садочка, бавилася з дітками на ігровому майданчику і мала свою улюблену ляльку Марусю. Оля росла слухняною та розумною, і батьки завжди пишалися нею. Засмучувало їх хіба тільки те, що дівчинка багато чого боялася. Боялася темряви, боялася домашнього улюбленця – собачку Кузю, боялася мотоциклів, а особливо «дядьків у шоломах», які на них їздять. Не можна сказати, що це було надто тривожним симптомом, адже страх у певній...
ЯКБИ НЕ ЛЮБОВ
Ні ранок суботнього вихідного дня, ні похмуре сизе небо, що спустилося на самісіньку землю і огорнуло її своїми обіймами, не викликають бажання повністю розплющити сонні, сповнені теплоти та млявості очі. Важко себе перебороти, тому що нічого не змушує це робити. На тебе не чекають справи (навіть хатня робота вже виконана), в домі панує мир, серце оповите спокоєм. Ніщо не здатне в такі моменти підняти тебе, одягнути і виштовхнути на вулицю, де немає жодного живого поруху, лиш шелеп затяжної мряки... Але ні! Є те, що має силу не лише підняти тебе, а й окрилити,...
ВЕСНЯНІ ПАХОЩІ
Вам знайомий цей аромат – ледь вловимий, ніжний, чистий, живлющий? Я думаю, це пахнуть підсніжники. Їх ще не видно, маленькі пуп’янки тільки-но прокидаються від сну, але вже невимовно гарно пахнуть. А може, це я просто пройшла повз квітковий магазин? Набираю ще раз повні легені повітря і… Та ні – пахощі нікуди не зникають. Починаю підозрювати, що це… запах сонця – он як гарно воно світить сьогодні, всіма своїми флюїдами проникає у кожну шпаринку змерзлої землі. Посміхається з високого неба, зігріває, тішить. З ним все довкола повеселішало....
ЗГАДУЮ З ЛЮБОВ`Ю...
Слово «мама» часто на наших устах. Бо мама для нас значить багато. Я ще більше це усвідомлюю з тих пір, як моєї матусі не стало. Відколи нема кому сидіти на лаві під хатою, не змигаючи з хвіртки, в яку ось-ось ми з сином ступимо. Нема кому виглядати у вікно, чекаючи нас узимку. Нема до кого телефонувати і довго чекати, коли матуся дошкутильгає до слухавки. Нема для кого вибирати на різдвяні свята тепленькі шкарпетки чи рукавички, про які вона щоразу казала: навіщо ти? Я ще ті не зносила. (А що ж їй купиш, якщо їй нічого не треба?) Зараз я розумію, які ми...
РАЙ
Я часто згадую своє дитинство, яке минало неподалік від чималої річки та у глибокій ярузі, з обох боків оточеній лісом, у якому ми з мамою восени рвали дерен – терпку, проте все одно дуже смачну, якщо стигла, ягоду. Щоправда, збирати доводилося її ще недозрілою, бо, щоб везти потім за кілометрів п’ятдесят і здати під заготовку, треба було нарвати декілька мішків. Тому збирали недоспілою, потім розстеляли на долівку у великій хаті, дерен улежувався, дозрівав, ми набирали у мішки, наймали підводу (віз з кіньми) і везли до Дністра, а вже там катером –...
«ПОМОЛИСЬ, БРАТЦІ, ЗА МЕНЕ...»
У село Роман потрапив несподівано навіть для самого себе. Земляки везли з Харківщини зароблений тут цукор. «У кабіні є місце, машина вертатиметься порожняком – чого б тобі картоплі не привезти?» Так і нагрянув перед святами, наче з неба впав, до батьків. Другого дня завітав до тітки Олі. Побачивши там Анатолія, нітрохи не здивувався, бо знав, що старший брат часто заходить до родичів – як додому. Тітці з дядьком Григором не дав Бог дітей, і вони дуже любили нас, племінників. – Ти, Ромо, якраз вчасно, – дядько Григір дістав з мисника четвертий...
НАЙЯСКРАВІША ЗІРКА
Білі пухнасті сніжинки срібним дзвоном опускаються на землю. Падають, падають... Замітають сліди, дарують зимові шапки дахам будинків, укутують теплою шубою дерева, вкривають землю-матінку білим покривалом. Летять красуні з височини, немов вириваються з чорного провалля. Там угорі – небо... Безкрає, насуплене, темне. Заховало воно сьогодні зорі за чорною завісою. Спостерігаєш за ним, і аж дух перехоплює – таке воно незвідане, таємниче, грізне, навіть страхітливе. Зупинишся і боїшся зробити крок, щоб не порушити цю казковість, не злякати її. Глянеш...
НЕВИГАДАНА ІСТОРІЯ
Наше село розкинулося на високому березі Бугу так близько до води, що крайні городи його мешканців впираються в саму річку. На тій вуличці під розлогими вербами завжди віє свіжою прохолодою, чується тихий плюскіт хвильок і таємниче перешіптування густого очерету. Взір кожного прохожого тішать качки з каченятами, що поважно плавають трішки поодаль. Час від часу цю ідилію порушує злий пес, що сторожує одне з обійсть на тому кутку села. Дід і бабця покрикують на нього, наказуючи мовчати, бо чекають дорогих гостей. До них із міста от-от мають над’їхати...
НАМИСТИНКИ НЕЗБАГНЕННОЇ КРАСИ
Відчуття приємної ваги та теплоти ковдри не дають тілу сміливості покинути цей фантастичний інкубатор сну – власне ліжко. Очі вдивляються крізь прикрите тюлем вікно і бачать насправді незбагненні шедеври Божої творчості: кожна гілка дерева, кожен листочок несуть у собі печать геніальності Творця. І навіть знов заплющені очі крізь тонкі повіки відчувають початок нового дня. А вуха... вуха дивовижним чином сприймають найрізноманітнішу гаму пташиного співу. Це – як сміх молодих дівчат, завжди приємний і ніколи не зрозумілий. Незрівнянна радість,...
Шукаю Тебе
Світ такий великий і не передбачуваний. Тут страшно і самотньо. Я шукаю Тебе, Боже. Вірю, що лише у Твоїй волі захистити мене, відвести зло і у важку хвилину прийти на допомогу. Я піднімаю свій погляд у високу блакить, де з легких перистих хмар раз по раз вимальовується Твій святий образ. Вдивляюся у нічне небо, звідки жовтими очима шлють Твої перестороги таємничі зорі і манять, манять… Але ж не дістати їх – далеко. Я блукаю лісом і ловлю обличчям сонячне проміння, що продирається крізь густу зелень, аби подарувати мені краплю Твоєї, Боже, ласки....
ВСТИГ...
Сіра стрічка дороги прямою лінією розділяла навпіл поки що безлистий ліс. Артем розігнав дороге німецьке авто до ста двадцяти. Приймач повістував щось про свято Пасхи, яке ось-ось мало настати. Захотілося пошукати іншу хвилю, але в цей момент салон заповнив телефонний дзвінок. – Так, – відповів Артем. – Вдалося? – навіть не привітавшись, запитав Віктор, його давній друг і бізнес-партнер. – Я домовився. Ціну скинули наполовину. – Невже погодились? – У них не було виходу. – Ти не перестаєш приємно дивувати мене. Артем вдоволено усміхнувся. –...
МОЯ МАМОЧКА
Моя мамочка, родная! На коротком отрезке земного пути ты была для меня как награда и как ангел, который всегда со мной. Ты открыла мне этот мир, ты научила меня считать, писать, ты раздвинула стены моего ограниченного бытия, чтобы я не была так одинока в своей физической немощи. Помню твои руки, такие родные и заботливые. Всё, что они делали, было очень правильно и очень хорошо! Я могла бы узнать их из тысячи других. Когда мы с тобой гуляли по живописным лугам, ты держала меня на своих выносливых руках (ведь пока у меня не появилась первая инвалидная коляска,...
РІЗДВЯНИЙ ПОДАРУНОК
«Божечку милосердний! Чому так діється у світі: ось люди не хочуть дитини, і в них вона народжується, а ми стільки чекаємо, і нема? – Алла відвернулася до стіни і мовчки плакала. Натягла ковдру на голову так, щоб не чути, про що там гомонять цей доцент зі студенткою. – Як тільки впустили його сюди? Мабуть, заплатив черговому лікарю. Хоча чому? Це ж не пологовий будинок, а просто лікарня, відділення для вагітних жінок. І ми з нею вдвох у палаті, на збереженні.» Так-так, вона теж чекає дитину. Аллу вже не мучило, що зберігає вона тут… всього лиш...
ПРАЗДНИК СЕРДЦА
Думаю, нет такого человека, который бы не любил новогодний праздник и не ожидал от него чего-то особенного. Даже взрослые хотят верить в сказку и в эту необыкновенную ночь ждут чудес. Вспоминаю своё детство. Это были семидесятые годы. Мы жили в деревне, в семье нас было трое детей. С трехлетнего возраста я была инвалидом, поэтому мама не работала и особого достатка в доме не было. Но праздник Нового года я всегда ждала с нетерпением. Папа для меня приносил из леса елку. Только украшать её мне было нечем. Не было сверкающих гирлянд, красивых игрушек, больших...
ПЕРЕД РІЗДВОМ
Білий лапатий сніг падав на чорний асфальт і швидко танув. Пронизливий вітер шарпав одяг перехожих і кидав їм в обличчя пригорщі білих мух. Вони ж, кутаючись у коміри та натягуючи глибше шапки, метушилися у передріздвяних клопотах. У яскравому світлі новорічної ілюмінації під стіною великого супермаркету на холодній мокрій бруківці лежав чоловік з брудною сивою бородою в заяложеному одязі. Люди заходили в магазин і виходили, але на бездомного ніхто не звертав уваги. Так, ніби людини й не існує. Обман зору. Фантом. – Товаришу, – мовив Олег, наблизившись...
ЗИМНИЕ ЗАРИСОВКИ
Как красиво на улице в зимний солнечный день! Кругом белым-бело и ослепительно сверкает блестками. Будто от солнца оторвали кусочек, раздробили его на тысячи маленьких солнышек и разбросали по белому покрывалу – так чудесно искрится снег! Вся природа притихла, затаилась. Отдыхает от знойной суеты, наслаждаясь временным оцепенением. Зачарованные, в причудливых снежных нарядах, боясь пошевелить хотя бы одной веточкой, чтобы не испортить, не помять дарованного морозом платья, стоят гордые в своей холодной изысканности деревья. И только изредка пролетевшая...
АБИ НЕ НОСИТИ КАМІНЬ НА СЕРЦІ
Якось мені довелося почути розмову колеги з чужою їй жінкою. Та зателефонувала, щоб попросити Біблію, а згодом почала жалітися на когось, нарікати на самотність, на своє життя, здоров’я. Моя колега, попри свою зайнятість, дуже терпляче з нею спілкувалася, довго заспокоювала жінку, по кілька разів повторюючи те саме (видно, співрозмовниця не одразу все сприймала). Відчувалося, що Марина трохи нітиться, їй хотілося уже завершити бесіду, бо вже все сказала, що могла. Проте жінка все розповідала й розповідала – видно, мала потребу виговоритися. Бачачи,...
АПТЕКАР
В одному місті жив аптекар, який зовсім не вірив у Бога. Він завжди був сердитий і злий, тому люди не любили ходити до нього за ліками. Але оскільки іншої аптеки поблизу не було, їм нічого не залишалося, як ко-ристуватися послугами цього безбожного чоловіка. На майданчику, через дорогу від аптеки, часто збиралися віруючі. Молодий проповідник говорив Боже Слово голосно і натхненно. Він з усіх сил намагався заохотити до зібрань невіруючого аптекаря. Пристрасному служителю так хотілося, аби той чоловік почув радісну євангельську звістку про спасіння та...
БІЛІ ПРОСТИРАДЛА НА ТЕМНИХ ДЕРЕВАХ
Різдво Лідія Петрівна зустріла в сльозах. Її кровинка, єдиний син, знову знехтував матір’ю. Він ще до свят заглянув на кілька хвилин, заніс на кухню купу пакетів з гостинцями – і за двері. «Ніколи, ніколи мені, вибач, – відмахнувся від її запрошення присісти хоч на хвильку. – Не хвилюйся, у мене все в порядку. А тебе – з наступаючими!» Здалось, що то не замок клацнув, а гримнув постріл – у самісіньке серце матері. – Чому ж знехтував? – втішала її сусідка Ольга, завітавши до самотньої жінки напередодні Різдва. – Ось же, стільки...
ВІДРО ВОДИ
Прокинувшись, Іван сів на ліжку. Голова йшла обертом. Він стиснув її руками, ніби сподіваючись втримати на місці. Через засмальцьоване вікно пробивалося сонячне проміння. Іван наважився розплющити очі. Його враз засліпило яскраве світло. Він застогнав. Його нудило. В горлі пересохло. Погляд натрапив на банку розсолу, що стояла на столі, заваленому всяким непотребом. Зуби клацнули об скло. Тепла, мутно-зелена рідина потекла у шлунок, але полегшення не принесла. Іван витер рота і сумно подивився на розкидані порожні пляшки. «Треба йти до Надьки»,...
«ЗА ВСЕ ДЯКУЙТЕ…»
З перших днів християнського життя я відчував спонукання виконувати біблійну заповідь за все дякувати Богу. А згодом на цю тему прочитав книгу, яка ще більше спонукала мене до щирої подяки, незважаючи на обставини, в яких перебуваю. Автор розповідав про багатьох людей, які досягали чималих успіхів у житті, маючи глибоке і вдячне Богові серце. Будучи пастором церкви, я з великим натхненням навчав вірян цій біблійній істині. Бог допомагає нам у важкі хвилини. Особливо, якщо ми не нарікаємо на Нього, коли нас спіткає щось недобре, а попри все дякуємо Йому...
НА КОЛІЇ
Від образи та приниження стискалося серце. Світ розсипався на дрібні шматочки. Чому вона так вчинила?! Чому це сталося саме з ним?! Навкруги буяла весна. Соковита зелень пишної трави та гіллястих дерев вабила око. Віяло п’янким ароматом білосніжних нарцисів та яскраво- червоних тюльпанів. Але він цього всього вже не помічав. Враз усе стало сірим, похмурим, наче в тумані. Він блукав містом, не розбираючи дороги. Думки, мов вітер, проносились у його голові, але жодна з них не затримувалась надовго. Здавалося, ніби хтось стискає скроні. Серце заполонила...
ЧУЖИЙ ХРЕСТ
Зайшовши до квартири, Іван жбурнув ключі на тумбочку, скинув черевики і впав на диван. «Ненавиджу роботу, – подумав він, намагаючись розслабитись. – Добре, що попереду довгі вихідні». Задрімати йому не дозволив раптовий дзвінок мобільного. Телефонувала мати. – Так, – вільною рукою увімкнув настільну лампу. – Привіт! Ти вже дома? – Угу, – позіхнув у відповідь. – Я заходила до тебе. В холодильнику залишила холодець, котлети і тушковану картоплю. – Дякую, мамо. Настільна лампа кілька разів згасала. Він постукав пальцем по плафону....
КОЛЕГИ
Радченко заплющив очі і, розслабившись, ненадовго відкинувся на спинку крісла. Зовсім скоро почнеться робочий день і до кабінету знову хлине потік знервованих людей. Однією з перших зайде ота жінка, – думав суддя. – Як її звати? Приходить по два рази на тиждень, вже кілька місяців поспіль. Не набридло ж! І справа там у неї якась дріб’язкова. Та нема сенсу напружуватись, зиску все одно не буде: що візьмеш з багатодітної вдови?.. Дідько! Ніякого бажання працювати. Вчорашнє побачення з Оленою геть виснажило. Добре, що хоч поїхав не до Світлани. Біля...
ЧИСТІ СЕРЦЕМ
Був холодний зимовий вечір напередодні Різдва. Марійка сиділа в своєму куточку біля теплої печі й роздумувала над словами з «Дитячої Біблії»: «Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога». Дівчинці чомусь дуже хотілося бути саме такою, але вона не зовсім розуміла, яким має бути чисте серце. Вона запитала про це у своєї хазяйки. Але та чомусь розсердилась, вихопила з дитячих рук Біблію і гнівно закричала, що це у неї, Марійчиної благодійниці, найчистіше серце. Мовляв, тільки такі нерозумні люди, як вона, можуть пригріти нікому не потрібну...
МАРАФОН ДЛИНОЮ В ЖИЗНЬ
В определенных кругах до сих пор на слуху рассказ об одном известном марафонце, участнике олимпийских игр. На своей дистанции он опередил всех соперников. Зрители, предвкушая близкую победу своего фаворита, уже приветствовали его с трибун радостными возгласами. До финиша оставалось несколько сотен метров. И вдруг случилось непредвиденное. На глазах у тысяч ошарашенных болельщиков бегун вдруг зашатался и упал, как боксер, оказавшийся в нокдауне. Проведенное медицинское исследование показало, что в организме спортсмена отсутствуют необходимые вещества,...
ЕСЛИ ТЫ УМРЕШЬ СЕГОДНЯ, КУДА ПОПАДЕШЬ?
Два человека лежали в одной больничной палате. У обоих был неутешительный диагноз – рак последней стадии. Один лежал и читал Библию. – Ты что, верующий? – спросил второй. – Да. – А я за всю свою жизнь так и не успел найти время для Бога, поэтому почти ничего о Нем не знаю, – вздохнул собеседник. – Я могу тебе рассказать,– охотно отозвался первый. И, не дожидаясь ответа, продолжил, – Бог есть любовь. Он сострадателен, милостив, прощающий и настолько любит людей, что ради спасения каждого из нас отдал на смерть Своего Сына. И путь к Богу...
ЧТО ДЕЛАТЬ?
В нашей семье был обычай: хотя бы раз в год в чей-нибудь день рождения, а то и на Рождество, посетить «Mac-Donald’s». Особенно это нравилось детям. Для них такое мероприятие было большущим праздником– съесть порцию жареной картошки, с хрустящей корочкой котлету, выпить стакан кока-колы. Эх, вкус этой котлеты вообще не имеет ничего общего со вкусом и ароматом котлеток, которые готовила моя мама. Но, тем не менее, дети стремились в «Mac-Donald’s», возлагая радостные надежды на экспресс-питание. И вот мы стоим в очереди. Те, кто впереди, уже заказывают...
ПОСЛАНИЕ ПРИЗНАТЕЛЬНОСТИ
Дорогой, драгоценный, непостижимый, величайший Бог! Сегодня я не знаю устали – подключена к неисчерпаемому источнику физических, душевных и духовных сил. Уже поздно и нужно ложиться спать, но все мое естество переполнено безудержной радостью, которая распирает грудь и рвется наружу восторженными восклицаниями и беспричинным смехом. Внутреннее ощущение полноты жизни и безмятежного счастья отгоняет сон. Пела б и пела хвалу моему Богу! Авва Отче, благодарю Тебя за Твое благословение, за посещение и пребывание в кафедральном соборе Св. Павла. Мне...
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Барвиста, закосичена жовтнем алея, якою Мишко ще вчора так швидко минав дорогу зі школи, видавалась сьогодні довгою і сірою. Хлопчикові не хотілося ні каштанами футболити, ні еквілібрувати на високих бордюрах. І додому також не кортіло. А все через свято, яке вирішили влаштувати у їхньому третьому «Б». –Завтра у нас День іменинника, – попередила вчора на виховній годині вчителька. – Тому всі, хто народився восени, мають принести для солодкого столу щось смачненьке. І наш новенький також. Адже у тебе зовсім недавно був день народження,...
НЕВДАЧА? ВИ НА ВІРНОМУ ШЛЯХУ
Чи плануєте ви свій час? На день, на тиждень, місяць, рік? Особисто я щороку починаю новий щоденник, де записую всі свої справи на майбутнє із зазначенням часу і місця виконання. Це ніби й працює, але далеко не завжди все задумане вдається реалізувати. Та я не здаюсь і продовжую складати нові плани. Можливо, у вас є колаж з картинок, що ілюструють ваші мрії? Багатьох моїх друзів, наприклад, охопила справжня «плакатоманія»: із журнальних вирізок вони складають великі полотна, що візуалізують їхні бажання. Кажуть, що це допомагає наочно осягнути власні...
ЗА ВСЕ ДЯКУЙТЕ
За все я дякувати буду, і свідчить всьому-всьому люду: Христос – є суть і сенс життя! Хвала Тобі за хліб, за воду, повітря, сонце, за свободу, за те, що я всього вінець, що я – дитя, а Ти – Отець. Змовкає розум, слів нема… Хвала Тобі за зиму й літо, за аромат пахучих квітів, за те, що день і нічка є. Веселка в небі, місяць, зорі; за всі дари землі і моря, бо все творіння те – Твоє. Ти сиплеш сніг – земля дрімає і жде пробудження весни. Хвала Тобі за дощ рясний, за теплі-теплі срібні роси, за хор пташок...