04.08.2014

«ЗА ВСЕ ДЯКУЙТЕ…»

З перших днів християнського життя я відчував спонукання виконувати біблійну заповідь за все дякувати Богу. А згодом на цю тему прочитав книгу, яка ще більше спонукала мене до щирої подяки, незважаючи на обставини, в яких перебуваю. Автор розповідав про багатьох людей, які досягали чималих успіхів у житті, маючи глибоке і вдячне Богові серце. Будучи пастором церкви, я з великим натхненням навчав вірян цій біблійній істині. Бог допомагає нам у важкі хвилини. Особливо, якщо ми не нарікаємо на Нього, коли нас спіткає щось недобре, а попри все дякуємо Йому і прославляємо Творця. Така наша позиція завжди приносить позитивний результат.

airfrance3

 

Пригадую цікавий випадок, що стався тоді зі мною. У ті роки я з сім’єю проживав у Керчі, а відпустку проводив на Буковині, де мешкали мої батьки. Прекрасне передчуття омріяної зустрічі з найдорожчими людьми – татом і матір’ю, близькими друзями та родичами, братами і сестрами з церкви – напередодні поїздки так захоплювало, що аж сон пропадав. Мені подобалося бувати у місцях, де я народився, зростав, починав пізнавати життя. Тому все планував заздалегідь, збирав гроші, купував квиток на літак, влаштовував свої справи.

Під час таких подорожей зазвичай зупинявся на день-два у матері дружини в Сімферополі. Так зробив і того разу… За годину до посадки в літак, стоячи у черзі на реєстрацію, раптом виявив, що паспорта, квитка і грошей у внутрішній кишені піджака немає. Мене ніби паралізувало, якусь мить перебував у ступорі. Згодом у голові трохи розвидніло. Промайнула думка: ти ж останнім часом усім проповідував про силу подяки і хвали Богові, тож не падай духом. І я, згадавши, чого навчав інших, почав промовляти: «Господи, я дякую Тобі за цю ситуацію та її вирішення». Одразу відчув, що терміново потрібно повертатись у місто, до тещі. «Але ж до її дому їхати сорок хвилин, крім того, у мене немає грошей!» Попри все беру таксі і, пообіцявши розрахуватись потім, їду. А думка настирливо пульсує: «Навіть якщо знайду документи і гроші, вдало повернуся в аеропорт, то мій літак буде вже годину в повітрі…» Усвідомлюючи безглуздя своєї витівки, всю дорогу молюся. Просто за все дякую Богу. Під’їхавши до будинку, вискакую з машини, забігаю в помешкання і зразу прямую туди, де висів мій піджак. На дні шафи бачу моє портмоне.

Мчимось назад до аеропорту. Глянувши на годинник, бачу, що саме зараз мій літак набирає висоту. Продовжую дякувати Богу. Приїжджаємо – і не вірю своїм очам: мій літак ще не злетів. Мене одного на автобусі підвозять до трапу Ан-24, що очікує на смузі, і я сідаю на своє місце, аж тепер відчуваючи неземний спокій. Навколо мене – обурені голоси: «Чому цілу годину стоїмо? Чому не злітаємо?!» Мені, як і всім, невідома офіційна версія причини затримки рейсу, але я добре усвідомлюю, що питання зльоту вирішувалося не на землі. Через п’ять хвилин ми були в повітрі. Тепер я вже свідомо дякував Творцю за Його турботу. Вкотре переконався, що Всевишній є Богом влаштування всякої ситуації на благо нам. Він виявляє поблажливість до нашої недосконалості і може виправляти наші помилки. «…Тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре». Нам варто лише усім серцем і душею молитися та за все дякувати Господу.

  В’ячеслав БОЙНЕЦЬКИЙ, м.Сейлем, США

Вгору