03.03.2015

АПТЕКАР

АПТЕКАР

В одному місті жив аптекар, який зовсім не вірив у Бога. Він завжди був сердитий і злий, тому люди не любили ходити до нього за ліками. Але оскільки іншої аптеки поблизу не було, їм нічого не залишалося, як ко-ристуватися послугами цього безбожного чоловіка.

На майданчику, через дорогу від аптеки, часто збиралися віруючі. Молодий проповідник говорив Боже Слово голосно і натхненно. Він з усіх сил намагався заохотити до зібрань невіруючого аптекаря. Пристрасному служителю так хотілося, аби той чоловік почув радісну євангельську звістку про спасіння та про те, як Господь Ісус любить людей. Аптекар добре розумів, що збори спеціально, щоб навернути його до віри в Ісуса Христа, влаштовуються неподалік аптеки, тож обурювався і кипів від злості кожен раз, коли євангельський спів долинав до його слуху.

Одного разу він не витримав – вибіг на вулицю, викрикуючи лайки, та, розмахуючи кулаками, погрожував побити проповідника. Збори перервалися, люди всі разом почали щось говорити, а скандаліст, задоволений тим, що йому вдалося порушити спокій віруючих, повернувся до аптеки, гучно зачинивши за собою двері. Та віруючі, полегшено зітхнувши, наче нічого й не сталось, продовжували співати псалми та проповідувати...

В цей час у двері розлюченого аптекаря постукала маленька дівчинка. Вона тримала у своїх тендітних руках записочку і просила дати їй ліки для хворої матусі. Аптекар, все ще злий, грубо відповів їй: «Чому ти прийшла тепер? Невже не могла прийти раніше? Аптека зачинена!» «Я не могла прийти раніше, – відповіла дівчинка, – доктор тільки що був у мами, виписав ось цей рецепт, і я повинна принести ліки саме зараз, інакше мама помре».

Думки аптекаря були в сум’ятті. Злоба кипіла в ньому і тоді, коли він брав з полиць один за іншим флакони, щоб приготувати мікстуру для хворої. Дів­чинка схопила ліки і поспішила покинути аптеку та її недоброго господаря. Чоловік почав розкладати назад на полиці пляшечки, аж раптом помітив свою страшенну помилку! Не повірив своїм очам, коли прочитав ярлик на одному з флаконів. У ньому була отрута... Він дав жінці отруту, доливши її в пляшечку, з якою від нього щойно вийшла, нічого не підозрюючи, дівчинка.

Переляканий аптекар кинувся на вулицю і побіг за дів­чинкою, але та вже давно зникла за поворотом. Його охопив жах. У повному відчаї він був готовий молитися, але згадав, що не вірить у Бога. Адже перед цим зневажав Його, сміявся над віруючими. Як же тепер він відкриє свого рота, щоб просити чогось у Нього?! Проте у розпачі забувши все, що зовсім недавно думав і говорив про Бога, упав на коліна і почав благати: «Боже, якщо Ти насправді є, поверни зараз до мене ту дівчинку!»

Понурений, зайшов до аптеки. Та лиш причинив за собою двері, як у них дуже боязко хтось постукав. І тут же почувся тихий голосок знайомої дівчинки: «Милий дядечку аптекарю! Вибачте, будь ласка, але я так поспішала додому, що не дивилася під ноги і впала. А пляшечка з мікстурою розбилася. Чи не могли ви приготувати ліки ще раз? Доктор сказав, що якщо мама не прийме їх сьогодні, то може померти...»

Вражений аптекар нічого не відповів, лише легенько погладив дівчинку по голівці. Швиденько приготував нову мікстуру і віддав дівчинці, що здивовано кліпала очима. А коли та пішла, він подякував Богові за те, що не став убивцею. І тут же згадав про зібрання на вулиці. Кинувся туди, але віруючі вже починали розходитися. Побачивши його, вони були готові почути нові нападки, але замість цього аптекар розповів про чудо, яке щойно з ним сталося. Тепер він не сумнівався у тому, що Бог є. І не тільки є, але й цікавиться справами людини та чує її. Ось і його почув та відповів. Так аптекар захотів стати християнином, щоб уже ніколи не залишатися самому і могти завжди звертатися до Бога з усіма своїми болями та проблемами. Віруючі залюбки прийняли його у своє середо­вище і щиро раділи за того, про чиє спасіння молилися уже давно.

 Віра КУШНІР

Вгору