23.05.2018

ДЯКУЮ!

ДЯКУЮ!

Цього року весна хоч і з запізненням, проте так стрімко і владно вступила у свої права, що не встигли й озирнутися, як вона вже йде по землі впевненою ходою. Наше око ще не насолодилося строгою красою різнобарвних тюльпанів, як відразу ж розквітли самозакохані та горді нарциси. Ще не одцвіла у лісі зозульчина пшеничка, як уже чманіє в голові від запаморочливого аромату бузку. Дивишся – уже й білопінна акація квітує пахучими ґронами, а за нею поспішають розпуститися духмяні квіти сором’язливого жасмину. Весна спішить надолужити те, що намагалася вкрасти в неї надокучлива, затяжна зима, якій чомусь цьогоріч заманулося тривати так довго. І ласкаве сонечко поки що лише тішить своєю лагідністю, щадить нас від надмірного тепла, спеки, даруючи гарні дні. І хоч нинішньої весни я далеко від рідних лісів та полів, але й тут, у місті, помітно цей розкішний шал весняного пишноцвіття. Як не радіти та не дякувати небесам за цю неописанну земну красу, за щедрість і помірність у всьому!

Отож моє серце зараз переповнене безмежною вдячністю Всевишньому за все. І за те, що допоміг пережити тяжку зиму з безкінечними недугами й тривогами та дочекатися теплої пори з її травами і квітами, з її постійною, неминущою надією, яка наснажує і надихає. І за моїх дорогих, рідних і близьких людей, які весь час поряд – з їх допомогою, підтримкою, розрадою і втіхою. За людей не рідних і не близьких, але також дорогих, цінних, дуже важливих у моєму житті – з їх здатністю розуміти, терпіти і навіть як є за що гніватися, все одно прощати та знову терпіти і терпіти. (Нещодавно був такий період у моєму вже давно усталеному укладі життя, що довелося по-новому подивитися на все, проаналізувати, переоцінити і дуже-дуже дякувати тим людям.) За донедавна зов­сім незнайомих і чужих, які тепер уже стали ближчими і значення яких у моєму житті дуже відчутне. За абсолютно чужих, з якими ще навіть ні разу не бачилася, але доб­роту і дієву поміч яких уже відчула. За тих, з ким зустрілась перший і, скоріш всього, останній раз, але які встигли залишити у моєму серці свій незгладимий слід. За всіх цих людей, а також за тих, про кого, можливо, забула, дякую Богу. Це все Його милість, адже переконана в істинності біблійної думки, що в нашому житті нічого випадкового не буває – все закономірно.

А ще я вдячна Йому за здатність згадувати гарне ми­нуле. Спогади про те, що було зі мною колись і хто з людей яку роль відіграв у моєму давнішньому житті, також дуже приємні та підбадьорливі. І тоді мені зустрічалося так багато хороших людей, що я просто щаслива цим. Які в мене були прекрасні батьки (звісно, не вони зустрілися мені, а я мала велике щастя народитися в них)! У яких чудових учителів я мала змогу навчатися! Яких хороших друзів зустріла і в школі, і в університеті, і вже на роботі, і всюди! Які приємні колеги мені траплялися завжди, де б я не працювала! Господь весь час мені посилає доб­рих і щирих, відвертих і порядних... Хочеться, щоб так було і було. Щоб душа ніколи не переставала зігріватися любов’ю (до когось і чиєюсь) та вдячністю і до кінця щоб буяла весна.

Ганна КИРИЛЮК, м.Черкаси

Вгору