19.12.2017

ГОРОБЕЦЬ

ГОРОБЕЦЬ

Я повертався з полювання і йшов алеєю саду. Собака біг попереду мене.

Раптом він уповільнив свої кроки і почав крастися, начебто зачувши перед собою дичину.

Я глянув уздовж алеї і побачив молодого горобця з жовтизною біля дзьоба і пухом на голові. Він випав із гнізда (вітер сильно гойдав берези) і сидів нерухомо, безпорадно розчепіривши крильця, які тільки почали проростати.

Мій собака повільно наближався до нього, як раптом, зірвавшись з найближчого дерева, старий чорногрудий горобець каменем упав перед самою його мордою – і весь спотворений, розкуйовджений, з відчайдушним і жалюгідним пищанням стрибнув зо два рази в напрямку зубастої розкритої пащі.

Він кинувся рятувати, він затулив собою своє дитинча… але все його маленьке тіло тремтіло від жаху, голосок здичавів і охрип, він завмирав, він жертвував собою!

Яким величезним чудовиськом повинен був здаватися йому собака! І все-таки він не міг всидіти на своїй високій, безпечній гілці… Сила, більша за його волю, скинула його звідти.

Мій Трезор зупинився, позадкував… Видно, і він визнав цю силу.

Я поспішив відкликати збентеженого пса – і пішов, благоговіючи.

Так; не смійтеся. Я благоговів перед тією маленькою героїчною пташкою, схилявся перед поривом її любові.

Любов, думав я, сильніша за смерть і страх смерті. Тільки нею, тільки любов’ю тримається і рухається життя.

Іван ТУРГЕНЄВ

 

Вгору