05.04.2017

ЯКБИ НЕ ЛЮБОВ

ЯКБИ НЕ ЛЮБОВ

Ні ранок суботнього вихідного дня, ні похмуре сизе небо, що спустилося на самісіньку землю і огорнуло її своїми обіймами, не викликають бажання повністю розплющити сонні, спов­нені теплоти та млявості очі. Важко себе перебороти, тому що нічого не змушує це робити. На тебе не чекають справи (навіть хатня робота вже виконана), в домі панує мир, серце оповите спокоєм. Ніщо не здатне в такі моменти підняти тебе, одягнути і виштовхнути на вулицю, де немає жодного живого поруху, лиш шелеп затяжної мряки... Але ні! Є те, що має силу не лише підняти тебе, а й окрилити, змусити твої очі променіти, а серце битися частіше. Якби не любов... Коли вона палає у грудях, стає частиною твого єства, рухає тобою, тоді життя переливається яскравими фарбами, незбагненною насолодою. Тоді навіть похмурий сірий ранок наповнює тебе пташиним співом, та таким, що не можеш досхочу наслухатися цієї дивної мелодії.

Але людство постійно занурене у власні турботи. Не тішить душу весняне квітування, і не наснажує радістю літнє ласкаве сонце. Жага слави й збагачення штовхає народи на вій­ни, хоч вони нікому не приносять і краплі насолоди, а лише спустошеність сердець. Прояв сили став єдиним прийнятним фактором. Самого апогею, здається, сягнула і фізична пожадливість – плоть диктує своє «хочу» і ніколи не задовольняється. Одруження, народження, хрещення вже не приносять відчуття щастя, інститут сім’і втратив цінність. Душі спотворені непрощенням, заздрістю, захланністю. Їх ніби не існує. Ледь животіють... Але ж є Той, Хто здатний розворушити приспані серця, відродити їх до життя, обновити в гармонії. Він якраз і є та Любов – неосяжна й велична.

Будучи досконалим, Бог і людину створив ідеальною, наділив її муд­рістю, розумом, красою, віддав усе в її розпорядження, до того ж, навіки полюбив. І навіть коли в Едемському саду людина відкинула Бога, а в цент­рі поставила себе, Господь все рівно продовжував її любити. Але Його чистота і святість не могла наблизити нас, брудних і нікчемних грішників, до Нього, а справедливість вимагала розплати за всякий наш гріх – смертю... Якби не любов. Саме Його любов виконала той страшний вирок, замість нас. Виконала без пафосу, овацій і салютів. Ридало небо, плакала мати, журилися учні. На хрест було віддано найбільшу коштовність, небесний скарб – ­Ісуса Христа, Божого Сина. Заплативши Своїм життям, Він переміг гріх і смерть. А Його перемога належить нам, по благодаті. Вірою ми стали спроможними долати спокуси, бути праведними та успадкувати рай.

Якби не любов... То завтра була б звичайна неділя. А так – найважливіше для людства торжество – Пасха. Для кожного, хто лише забажає, відритий шлях до іншого життя, життя в Ісусі Христі, в мирі та радості.

Святкуючи цей день, співаючи осанну Царю царів, звіщаючи радість ­тріумфу життя над смертю, вітаючись «Христос воскрес!», пам’ятаймо про чудо воскресіння Божого Сина, що подарував нам вічність. Бо Він воістину воскрес!

Юрій ПРИТИКА, м.Тернопіль

Вгору