06.01.2017

НАЙЯСКРАВІША ЗІРКА

НАЙЯСКРАВІША ЗІРКА

Білі пухнасті сніжинки срібним дзвоном опускаються на землю. Падають, падають... Замітають сліди, дарують зимові шапки дахам будинків, укутують теплою шубою дерева, вкривають землю-матінку білим покривалом. Летять красуні з височини, немов вириваються з чорного провалля. Там угорі – небо... Безкрає, насуплене, темне. Заховало воно сьогодні зорі за чорною завісою. Спостерігаєш за ним, і аж дух перехоплює – таке воно незвідане, таємниче, грізне, навіть страхітливе. Зупинишся і боїшся зробити крок, щоб не порушити цю казковість, не злякати її. Глянеш навкруг – нічого не видно, все розпливається в рясному снігопаді. Тільки зовсім близько можна побачити світло у вікнах будинків, звідки аж пахне теплом і затишком. Піднімеш на хвильку голову вгору і побачиш там... нічого не побачиш! Бо навіть не встигнеш кліпнути, як кілька сніжинок-сестричок загрозливо спробують зупинитися на повіках або й норовлять потрапити в очі – он які! Отак опустиш голову, засунеш руки в кишені та й ітимеш собі першопрохідником по щойно витканому сніжному килиму…

Влітку не так. Буває, подивишся у височінь – жодної хмаринки не видно і ген до обрію простягається блакитний атлас. А весною? Навесні небо так і дихає свіжістю, теплом і ще чимось новим та незнайомим. В осені позичає трохи її фарб і додає їх до палітри світанків та вечорів, що й так є доволі насиченими. Але що не кажіть, взимку воно найбільш загадкове – ховається за сірими хмарами, що владно закривають сонце, і дарує нам сніг. А потім зненацька рішуче прориває хмарну завісу і відкриває нам красу, ще більш незбагненну. Ідеш, під ногами порипує сніг, мороз щипає за щічки... І небо – яснозоре, променисте, далеке... Он і Велику Ведмедицю видно, і Чумацький Шлях простелився вздовж. Красиво так! Якась святковість вчувається навіть у цьому холодному зоряному сіянні – це ж бо Святвечір!

Цікаво, а якою була та зірка, що сповістила мудрецям про народження Месії? Вони відразу помітили її – мабуть, вона була особлива. Велика, яскрава, мерехтлива, блискуча! Лише така зоря могла вістувати про народження Божого Сина, що став Спасителем світу! Важко уявити масштаби тодішнього небесного торжества. В честь Його появи на землі Творець вивів на небозвід нову зорю, і вона стала дороговказом мудрецям до ясел, де було Малятко з матір’ю. А пастухам об’явили радісну новину ангели, співаючи величні слова: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» Чий день народження був подіб­ним?! Споконвіку – нічий!

Тому й понині він такий важливий, цінний і шанований. І не тільки тому, що в цей день церковна служба особ­лива – якась просвітлена, відрадна, урочиста, не тому лише, що до цього свята готуються своєрідні страви, що зустрічається уся родина, відвідують одні одних, вітають з народженням Христа, співають різдвяні пісні. Єство кожного, хто прийняв безцінний небесний дар, переповнене радістю і надією, бо десь глибоко всередині, якось підсвідомо, на рівні серця, пломеніє справжня, достеменна, цілковита віра у щасливу будучність, обов’язковий захист від усього злого, у неодмінну стрічу – зримо, вочевидь – з Владикою, зі Вседержителем, Спасителем людських душ, віра у вічне блаженство з Ним на небесах.

Отож Христос народився! Славімо Його!
Ірина ВІТМАН, м.Ніжин

Вгору