02.06.2017

Що втрачає ХХІ століття?

Що втрачає ХХІ століття?

Глянеш за вікно – ХХІ століття. Вік, коли не дивуєшся, побачивши квадрацикл, не викликає подиву смартфон з безліччю функцій, нам звично розмовляти кількома іноземними мовами, можемо на відстані керувати домашніми побутовими приладами. Сміливо можна сказати: світ зробив величезний крок уперед.

Але, як кажуть, медаль має дві сторони. Багато ручної роботи механізовано, та нам все одно катастрофічно не вистачає часу, навіть на дійсно важливі справи, наприклад, спілкування з найближчими, і як результат – нас продовжує вражати статистика розлучень. Медицина робить великі відкриття мало не щоденно, але люди продовжують хворіти. Косметологія, здається, може буквально все (люди не цінують своєї унікальності, вони закутані в комплекси через свою зовнішність), та краси не більшає. У кожному місті люди користуються консультаціями психологів, беруть участь у різноманітних тренінгах, та все ж таки п’ють антидепресанти, стають алко- і нар­козалежними, закінчують життя самогубством.

Ось такий наш прогресивний вік... Про що ми забули? Що втрачаємо? Чи можна щось змінити? Де знайти відповіді? Рано чи пізно в тій чи іншій мірі всі над цим задумуються. Задумуються над тим, що має бути щось більше, ніж просто побутові справи. Щось таке, ради чого наші звичайні будні та життєві історії набувають змісту. Те, що дає тверду основу в такому нестійкому сьогоденні. «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам…» – обіцяє Ісус Христос. Тож шукаймо і знайдемо! Знайдемо Істину. Справжню.

Проблема нашого століття – ми стали надто розумні і надто не духовні. Звикли всьо­го досягати самі, бо довіряти нікому. Це приводить нас до стресів, агресії і непередбачуваних ситуацій. Після чергових негараздів з легкістю видихаємо: «Ну, слава Богу, минулося!» Бог? Отак ми згадуємо Бога! Згадуємо формально. Просто звична фраза. Але ж нам насправді допомагає Бог. Він реальний. І коли Він, всемогутній і милостивий, знову витягує нас із якоїсь халепи, – це шанс. Шанс виправитися, змінитися, довірити життя Тому, Хто його дав. І не потрібно запитувати Бога, чому Він не бачить, що відбувається навколо. Він бачить, і Його любляче серце плаче. Проте Господь не приходить туди, куди Його не кличуть. А, як написано в Книзі відповідей на наші запитання (Біблії), Він стоїть біля дверей серця і стукає. Знаючи кожну нашу проблему, Він хоче допомогти і пропонує далі йти ра­зом. Господь обіцяє бути вірним. А слова Він дотримується завжди. Тому кожному з нас, хто живе в цьому столітті, треба просто згадати призабуте слово – молитва. Відкрита, щира та сердечна. І у свій насичений розклад обов’язково вписати пункт: «Час для спілкування з Богом, читання Його Слова та відвідування церкви». І виконувати його за будь-яку ціну. Тоді буде менше втрат і дешевша ціна. Буде більше життя...

Ірина ВІТМАН, м.Ніжин

Вгору