03.06.2016

Шукаю Тебе

Шукаю Тебе

Світ такий великий і не передбачуваний. Тут страшно і самот­ньо. Я шукаю Тебе, Боже. Вірю, що лише у Твоїй волі захистити мене, відвести зло і у важку хвилину прийти на допомогу.

Я піднімаю свій погляд у високу блакить, де з легких перистих хмар раз по раз вимальовується Твій святий образ. Вдивляюся у нічне небо, звідки жовтими очима шлють Твої перестороги таємничі зорі і манять, манять… Але ж не дістати їх – далеко. Я блукаю лісом і ловлю обличчям сонячне проміння, що продирається крізь густу зелень, аби подарувати мені краплю Твоєї, Боже, ласки. Не можу натішитися – мало. На білій зимовій пелені, що укрила все поле і аж десь за горизонтом злилася зі свинцевим небосхилом, міріадами філігранно виліп­лених сніжинок Ти, Господи, являєш мені Свою досконалість у великому і малому. А коли вітер приганяє грозову бурю, у громах та блискавках я, Боже, бачу Твій гнів, що сковує страхом.

Серед людей я намагаюся знайти Тебе. На вулицях гамірного міста заглядаю в їхні очі, слухаю розмови, спостерігаю за вчинками. Я направду бачу і чую Тебе там, Боже! У ніжній ласці молодої матері, що гладить дитячу голівку, у дзвоні монет, кинутих солідним добродієм до жебрацького капелюха, у турбот­ливій запопадливості кремезного чоловіка (очевидно, сина), що бережно підтримує за лікоть сиву стареньку жінку, у зворушливих обіймах малюка на таткових руках. Усюди, Боже, Ти присутній.

Я йду до храмів, де, Боже, Твій Син у терновому вінку не перестає страждати на численних зображеннях розп’ять; де лики святих апостолів дивляться з ікон, наче в саму душу, неприступні і безмовні; де в тремтливому мерехтінні свічок співають Тобі, Господи, осанну. Незримо Ти тут, але мені цього мало.

Боже, я шукаю Тебе у працях знаних філософів і великих учених, перегортаю безліч сторінок сучасної літератури та древніх манускриптів, які одностайно доводять: небо і земля – Твоє, Господи, твориво, і все, що є довкола, беззаперечно, перебуває у Твоїй волі. Я знаю, я вірю у це, але так хочеться відчути себе бодай частинкою, молекулою цього безмежного і довершеного творіння. Беруся за Книгу книг, що перевершує всю людську премудрість. Главу за главою осягаючи Твоє, Боже, послання до світу, я напуваюсь з джерела Твоєї ласки і милосердя, справедливості і досконалості. І відчуваю, що сповняюсь істинною, безумовною, що не потребує жодних доказів і не терпить сумнівів, вірою: я, Боже, Твоє дитя, перебуваю під Твоєю опікою і охороною, і все, що дано мені буде в житті, з вдячністю прийму – заради Тебе, Господи!

 Віктор ПЕЧЕНИК, Івано-Франківська обл.

Вгору